Друга фундація - Айзек Азімов

– Що?

– Ви знаєте. Ви затіяли всю цю поїздку на Калган тому, що для вас цілком органічно полетіти і попросити дозволу переглянути записи Мула. І ви повинні поводитися настільки природно, щоб не привернути до себе увагу. Якщо ви повернетеся назад із дівчинкою-«зайцем», то, можливо, навіть потрапите в теленовини.

– З…звідки в тебе взялися ці думки про Калган? Ці… е-е-е… дитячі… – Звичайно, це було доволі нешанобливе запитання, бо на відміну від Манна, Аркадія знала все.

– Я почула, – не приховуючи гордості, відповіла вона, – через звуковловлювач. Я знаю все, тому ви повинні дозволити мені летіти з вами.

– А я…як щодо твого батька? – він виклав свій найбільший козир. – Що в…він подумає? Що т…тебе викрали… і вбили.

– Я залишила йому записку, – пояснила Аркадія, побивши його своїм козирем, – і, ймовірно, він розуміє, що не повинен здіймати галас. Можливо, ви отримаєте від нього космограму.

Манн міг пояснити це лише магією, бо за дві секунди після її слів пролунав сигнал.

Вона сказала:

– Можу закластися, це мій тато. – І це так і було.

Повідомлення виявилося коротким й адресувалося Аркадії.

«Дякую за твій прекрасний подарунок, я впевнений, що ти скористалася ним правильно. Вдалої подорожі».

– Бачите, – сказала вона, – це інструкції.

Гомір швидко звик до Аркадії. Невдовзі він уже був радий, що вона поруч. Зрештою, він уряди-годи навіть запитував себе, що би без неї робив. Вона безупинно теревенила! Вона з усього дивувалася! Але найголовніше – була абсолютно безтурботна. Вона знала, що Друга Фундація – ворог, але це її аж ніяк не тривожило. Вона знала, що на Калгані йому доведеться мати справу з неприязним чиновництвом, але все одно не могла дочекатися прибуття.

Можливо, це через те, що їй було чотирнадцять.

У всякому разі ця тижнева поїздка тепер заповнилася розмовами, а не самоаналізом. Звичайно, це були не надто глибокодумні розмови, оскільки вони здебільшого стосувалися дівчачих уявлень про те, як краще обкрутити круг пальця лорда Калгана. Це були кумедні й безглузді балачки, проте велися вони по-дорослому.

Гомір виявив, що справді здатен усміхатися, коли слухав її, і дивом дивувався, з яких перлів історичної белетристики вона отримала таке викривлене уявлення про Всесвіт.

Настав вечір перед останнім стрибком. Калган був яскравою зіркою, що мерехтіла у майже порожньому просторі на прикордонні Галактики. Корабельний телескоп перетворював її на блискучу краплю ледь помітного діаметру.

Аркадія сиділа у зручному кріслі, схрестивши ноги. На ній були штани і не надто велика сорочка, що належали Гомірові. Її власний, більш жіночий гардероб зараз прався і прасувався, оскільки до приземлення лишалося недовго.

Вона сказала:

– Знаєте, я збираюся писати історичні романи, – сказала вона, загалом дуже задоволена поїздкою. Дядько Гомір охоче слухав її, а коли розмовляєш із розумною людиною, яка серйозно тебе сприймає, розмова набагато приємніша. – Я прочитала купу книжок про всіх великих людей в історії Фундації. Ну, знаєте, Селдон, Гардін, Меллоу, Деверс і решта. Я навіть прочитала більшість із того, що ви написали про Мула, от тільки не дуже весело читати ті частини, де Фундація програє. Чому не можна викладати історію без отих дурних трагічних моментів?

– Так, я міг би це зробити, – серйозно запевнив її Манн. – Але це ж було би нечесно, чи не так, Аркаді? Якщо не розповідати історію повністю, то науковий авторитет ніколи не заробиш.

– О, пф. Кого хвилює науковий авторитет? – Вона вважала свого дядька пречудовою людиною: вже кілька днів він не забував називати її Аркаді. – Мої романи будуть цікавими, відомими і добре продаватимуться. Навіщо писати книжки, якщо їх не можна продати і прославитися? Я не хочу, щоб про мене знали лише якісь старі професори. Я хочу, щоб мене знали всі.

Від цієї думки її очі задоволено потемніли, і вона всілася зручніше.

– Якщо чесно, то щойно я вмовлю батька мене відпустити, відвідаю Трентор, щоб пошукати там додаткові матеріали про Першу Імперію. Я ж народилася на Тренторі, ви це знали?

Він знав, але сказав: «Справді?», вклавши у свій голос правильну пропорцію здивування, за що отримав винагороду у вигляді усмішки – чи то променистої, чи то манірної.

– Угу. Моя бабуся… Бейта Дарелл, ви чули про неї… була колись на Тренторі разом із моїм дідусем. Правду кажучи, саме там вони зупинили Мула, коли вся Галактика вже була в нього під ногами; і мої тато з мамою теж полетіли туди, коли тільки одружилися. Там я й народилася. Я навіть жила там до смерті матері, але мені тоді виповнилося лише три, і я нічого про це не пам’ятаю. Ви колись були на Тренторі, дядьку Гоміре?

– Ні, не був. – Він притулився спиною до холодної переділки і ліниво слухав. Калган був дуже близько, і він відчув, як його душу повнить тривога.

– Хіба ж це не найромантичніше місце в Галактиці? Батько каже, що за часів Стеннела V там мешкало більше людей, ніж зараз у десяти світах. Він каже, що це був один великий світ із металу – одне велике місто, столиця всієї Галактики. Він показував мені фото, які знайшов на Тренторі. Зараз він усе ще в руїнах, але все одно дивовижний. Я просто хотіла би побачити його знову. Насправді… Гоміре!

– Так?

– Чому б нам не полетіти туди, коли ми завершимо справи на Калгані?

На його обличчі знову з’явився переляк.

– Що? Тільки не починай. Я тут у справах, а не для розваг.

Пам’ятай про це.

– Але це теж справа, – писнула вона. – На Тренторі може бути неймовірна кількість інформації. Ви не думали про це?

– Ні, не думав. – Він схопився на ноги. – А тепер відсунься від комп’ютера. Ми повинні зробити останній стрибок, а потім ти підеш спати. – Все ж таки є одна хороша річ у цьому приземленні: йому вже набридло спати, постеливши пальто на металеву підлогу.

Розрахунки були неважкі. У «Путівнику космічних маршрутів» шлях від Фундації до Калгана вказувався доволі чітко. Почувся слабкий ривок від проходження крізь гіперпростір, і останній світловий рік залишився позаду.

Сонце Калгана тепер справді було сонцем – великим, яскравим та жовто-білим, хоча його не можна було побачити крізь ілюмінатори, що з освітленого боку автоматично закрилися. До Калгана була лише одна ніч польоту.

12. Лорд

З усіх світів Галактики Калган, без сумнівів, мав найдивовижнішу історію. Наприклад, історія планети Термінус була історією майже безперервного зростання. Історія Трентора, колишньої галактичної столиці, свідчила про майже безперервне падіння. Але