Українська література » Пригодницькі книги » 20 000 льє під водою - Жюль Верн

20 000 льє під водою - Жюль Верн

20 000 льє під водою - Жюль Верн
Автор: Жюль Верн
Сторінок:126
Додано:8-04-2024, 06:09
0 0
Голосов: 0

Двадцять тисяч льє під водою (фр. - Vingst mille lieus sous les mers) (інші назви - 80000 кілометрів під водою, Вісімдесят тисяч верст під водою) - науково-фантастичний пригодницький роман Жуля Верна, 1869-1870

В другій половині XIX століття в морях і океанах на очі мореплавцяв став потрапляти незвичайний об'єкт — предмет розмірами більший за кита і неймовірної швидкості. Газети, а за ними й вчені всього світу одразу ж зацікавились «морським чудовиськом».

Але фортуна посміхнулась тільки професору Аронаксу, який із слугою Конселем та гарпунером Недом Лендом потрапляє на борт незвичайного та єдиного в світі на той час підводного човна «Наутілус».

Герої роману разом з капітаном і екіпажем човна вирушають у навколосвітню подорож в 20 тисяч льє під водою.

Місце видання: Київ
Видавництво: Школа
Кількість сторінок: 384

Читаємо онлайн 20 000 льє під водою - Жюль Верн
ЧАСТИНА ПЕРША

Глава перша ПЛАВУЧИЙ РИФ

ік 1866 ознаменувався дивовижною подією, яку, імовірно пам’ятають ще багато хто. Мало того, що це незбагненне явище викликало усілякі чутки, які хвилювали жителів приморських міст і континентів, вони ще посіяли тривогу і серед моряків. Купці, судновласники, капітани суден, шкіпери як у Європі, так і в Америці, моряки військового флоту всіх країн, навіть уряди різних держав Старого і Нового Світу були стурбовані подією, що не піддавалася поясненню.

Річ у тім, що багато кораблів спостерігали в морі якийсь довгий (він ще й фосфоресціював), веретеноподібний предмет, який далеко перевершував кита як розмірами, так і швидкістю пересування.

Записи, зроблені в бортових журналах різних суден, дивовижно схожі в описах загадкової істоти або предмета, нечуваної швидкості і сили його рухів, а також особливостей його поводження. Якщо це було китоподібне, то, судячи, з описів, воно перевершувало величиною всіх донині відомих у науці представників цього виду. Ні Кюв’є, ні Ла-сепед, ні Дюмеріль, ні.Катрфаж не повірили

б у існування такого феномена, не побачивши його на власні очі, вірніше, очима вчених.

Відкидаючи надто обережні оцінки, за якими пресловута істота мала не більше двохсот футів довжини, а також явні перебільшення, коли вона зображувалася якимось гігантом, — завширшки одну милю, завдовжки три милі! — усе-таки треба було припустити, дотримуючись золотої середини, що дивовижний звір, якщо тільки він існує, значно перевершував розміри, установлені сучасними зоологами.

Оскільки людина схильна вірити у всякі чудеса, то легко зрозуміти, як схвилювало уми це незвичайне явище. Дехто спробував було відхреститися від цієї історії як пустопорожніх домислів, але даремно! Тварина все-таки існувала; цей факт не підлягав ані найменшому сумніву.

Двадцятого липня 1866 року судно «Гавернор-Хігінсон» пароплавної компанії «Калькутта енд Бериах» зустріло величезну плавучу масу за п’ять миль від східних берегів Австралії. Капітан Бекер вирішив спершу, що він виявив не занесений на карти риф; він узявся було встановлювати його координати, але тут із надр цієї темної маси раптом вирвалися два фонтани води і зі свистом злетіли в повітря футів на півтораста. Що за притичина? Підводний риф, із виверженням гейзерів? Або ж просто-напросто який-пебудь морський ссавець, що викидав з ніздрів разом із повітрям фонтани води?

Двадцять третього липня того ж таки року подібне явище спостерігалося у водах Тихого океану з пароплава «Кристобал-Колон», що належав Тихоокеанській Вест-Індській пароплавній компанії, Де це чувано, щоб яке-пебудь китоподібне здатне було пересуватися з такою надприродною швидкістю? Протягом трьох днів два пароплави — «Гавернор-Хігінсон» і «Кристобал-Колон» — зустріли його в двох точках земної кулі па відстані одна від одної більше ніж сімсот морських льє!1

П’ятнадцять днів потому, за дві тисячі льє від вищезгаданого місця, пароплави «Гельвеція», Національної пароплавної компанії,

і «Шаііон», пароплавної компанії «Роял-Мейл», котрі йшли контр-галсом, зустрілись у Атлантичному океані на шляху між Америкою і Європою, виявили морське чудовисько під 42°15/ північної широти і 60°35' довготи, на захід від Грінвічського меридіана. При обопільному спостереженні установили па око, що в довжину ссавець сягає щонайменше трьохсот п’ятдесяти англійських футів2. Вони виходили з тих міркувань, що «Шаион» і «Гельвеція» були менші од тварини, хоча обидва мали по сто метрів від форштевня3 до ахтерштевдя4.. Але найбільші кити, котрі водяться в районі Алеутських островів, і ті не перевищували п’ятдесяти шести метрів завдовжки, — якщо взагалі досягали подібних розмірів!

Ці повідомлення, що надійшли одне за одним, нові повідом-' ления з борту трансатлантичного пароплава «Перер», зіткнення чудовиська із судном «Етна», акт., складений офіцерами французького фрегата «Нормандія», і докладний звіт, що надійшов від коммодора Фітц-Джеймса з борту «Лорд-Кляйда», — усе це неабияк стривожило суспільну думку. _У країнах, легковажно настроєних, феномен прислужився як невичерпна тема для жартів, але в країнах поважних і практичних, як-от Англія, Америка, Німеччина, ним дуже зацікавилися.

В усіх столицях морське чудовисько ввійшло в моду: про нього співалися пісеньки в кафе, над ним знущалися в газетах, його виводили на підмостках театрів. Для газетних качок відкрилася нагода підсипати яйця всіх кольорів. Журнали узялися витягувати на світ божий усяких фантастичних гігантів, починаючи від білого кита, страшного «Мобі-Діка» арктичних країн, до потворних спрутів, що буцімто спроможні своїми щупальцями обплутати судно в п’ятсот тонн водотоннажністю і затягтй його в безодні океану. Відшукали в архівній пилюці старовинні рукописи, праці Аристотеля і Плінія, котрі допускали існування морських чудовиськ, норвезькі розповіді єпископа Понтопідаиа, повідомлення Поля Геггеда і, нарешті, повідомлення Харіигтона,. добропорядність якого не підлягає сумніву, що твердив, буцімто в 1857 році, перебуваючи на борту «Кастіллана», він на власні очі бачив дивовижного морського змія, якого досі спостерігала у водах тільки блаженної пам’яті «Конститюсьонель».

В учених товариствах і па сторінках наукових журналів піднялася нескінченна полемічна метушня між віруючими і невіруючими. Дивовижна тварина була темою гарячих суперечок. Журналісти, шанувальники науки, у боротьбі зі своїми супротивниками, що виїжджали на дотепності, пролили в цю пам’ятну епопею потоки чорнила; а декотрі навіть пролили кілька крапель крові, бо через цього морського змія доходило буквально до сутичок.

Шість місяців тривала ця війна з перемінним успіхом. На серйозні наукові статті журналів Бразильського географічного інституту, Берлінської королівської академії наук, Британської асоціації, Смітсопівського інституту у Вашингтоні, на дискусію солідних журналів «Індіан Аршіпелаго», «Космосу» абата Муапьо, «Міт-тейлупгеи» Петермаїша, на наукові замітки солідних французьких та іноземних газет бульварна преса відповідала невичерпними глузами. Пародіюючи вислів Ліннея, наведений кимось із супротивників чудовиська, журнальні дотепники твердили, що «природа пе створює дурнів», і заклинали своїх сучасників не ображати природу, приписуючи їй створення неправдоподібних спрутів, морських зміїв, різних «Мобі-Діків», котрі, мовляв, існують лише у розладнаній уяві- моряків! Нарешті, популярний сатиричний журнал, в особі відомого письменника, який кинувся на морське чудовисько, як новий Іполіт, наніс йому, при загальному посміху, останній удар пером гумориста. Дотепність перемогла науку.

У перші місяці 1867 року питання про повоявлепу дивовижу, здавалося, було поховане, і, очевидно, йому не судилося воскреснути. Але тут нові факти стали відомі публіці. І йшлося вже не про з’ясування цікавої наукової проблеми, а про серйозну справжню небезпеку. Тема зазнала нового висвітлення. Морське чудовисько перетворилося на острів, скелю, риф, але риф блукаючий, невловний, загадковий!

П’ятого березня 1867 року пароплав

Відгуки про книгу 20 000 льє під водою - Жюль Верн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: