Друга фундація - Айзек Азімов

Уперше Калган зажив популярності як світ розваг ще за два століття до народження Гарі Селдона. Він став ним у тому сенсі, що перетворив розваги на індустрію, і до того ж надзвичайно прибуткову.

І це була стабільна індустрія – найстабільніша в Галактиці. Коли всі цивілізовані світи потихеньку-помаленьку скочувалися до варварства, ця катастрофа не торкнулася Калгана навіть краєчком. Незалежно від економічних чи соціологічних змін у сусідніх секторах Галактики, там завжди існувала еліта; а характерною рисою еліти завжди було те, що вона вважає отримання задоволення винагородою за саме своє існування.

Тому Калган послідовно і успішно служив спочатку розпещеним та напарфумованим модникам імперського двору, супроводжуваним блискучими та пристрасними леді, відтак грубим та різким отаманам, які тримали в кайданах світи, захоплені після кривавих війн, але й не забували про своїх розгнузданих і хтивих дівок, а насамкінець – опасистим і ласим до розкошів бізнесменам Фундації з їхніми п’яними та огидними коханками.

Він був відкритий абсолютно для всіх, бо ті «всі» мали гроші. А оскільки Калган слугував усім і ні від кого не закривався, оскільки його товар був у незмінному попиті, оскільки в нього вистачало мудрості не лізти у світову політику і не вимагати чиєїсь легітимності, то він процвітав навіть тоді, коли ніхто не міг похвалитися процвітанням, і лише набирав ваги, коли всі інші худнули.

Так тривало до Мула. Потім Калган теж якимось чином упав перед завойовником, який був глухий до розваг і до всього, крім завоювання. Для нього всі планети були однакові, навіть Калган. Тож протягом десяти років Калган перебував у дивній ролі галактичної метрополії, господині найбільшої імперії з часів падіння самої Галактичної Імперії.

А потім зі смертю Мула так само раптово прийшло її падіння. Фундація відкололася, а разом із нею і більша частина володінь Мула. За п’ятдесят років про цей короткий період могутності залишилися тільки непевні спогади, схожі на опіумні марення. Калган так ніколи й не оговтався. Він так і не зміг знову стати світом розваг, бо зачарування владою ніколи не ослаблює свої позиції. Натомість він зажив під орудою несталої вервечки людей, яких Фундація прозивала Лордами Калгана, але вони самі титулувалися Першими Громадянами Галактики, наслідуючи титул Мула, і підтримували ілюзію, що вони теж завойовники.

Нинішній лорд Калгана перебував на своїй посаді п’ять місяців. Він отримав її завдяки тому, що був командувачем калганського флоту, а ще через прикру необережність попереднього лорда. Але ніхто на Калгані не був настільки дурним, щоб надто довго брати близько до серця питання його легітимності. Подібні події сприймалися спокійно.

Однак, хоча таке виживання найбільш пристосованих і заохочувало кровожерливість та зло, іноді воно уможливлювало вихід на головні ролі і здібних людей. Лорд Стеттін був достатньо компетентним, і ним нелегко було маніпулювати.

Нелегко для його високопреосвященства Першого Міністра, який із подиву гідною неупередженістю служив як колишньому лорду, так і нинішньому, і який міг би, якби прожив достатньо довго, так само чесно служити і його наступнику.

Так само непросто це було й для леді Каллії, яка була для лорда Стеттіна більше, ніж подруга, але менше, ніж дружина. Того вечора в особистих покоях лорда Стеттіна ці троє лишилися на самоті. Огрядний Перший Громадянин у блискучій адміральській формі, що її він полюбляв носити, сердито супився, сидячи на жорсткому кріслі так само твердо, як і пластик, з якого воно було зроблене. Його Перший Міністр, Лев Мейрус, дивився на нього із прихованою байдужістю, своїми довгими і нервовими пальцями неуважно і ритмічно погладжуючи глибоку лінію, що тяглася від гачкуватого носа вздовж худої та запалої щоки майже до сивобородого підборіддя. Леді Каллія елегантно розмістилася на хутряному покритті фоамітової канапи і вередливо копилила губи, хоча на це ніхто не звертав уваги.

– Сер, – сказав Мейрус (це був єдиний титул, з яким можна було звертатися до Першого Громадянина), – вам бракує певного уявлення про безперервність історії. Ваше власне життя, що минало у часи страшних революцій, імовірно, навіяло вам думку, що цивілізаційний поступ також може раптово змінюватися. Але це неправда.

– Мул довів протилежне.

– Однак хто у змозі повторити його шлях? Він був більше ніж людиною, не забувайте. І йому теж не все вдалося.

– Песику, – запхикала леді Каллія, й одразу зіщулилася від розлюченого жесту Першого Громадянина.

Лорд Стеттін жорстко сказав:

– Не перебивай, Калліє. Мейрусе, я втомився від бездіяльності. Мій попередник провів усе своє життя, вдосконалюючи флот, і перетворив його на добре налаштований інструмент, що не мав рівні в усій Галактиці. І він помер, так і не скориставшись цією чудовою машиною. То хіба я також маю продовжувати в тому ж дусі? Я, адмірал флоту? Скільки ще чекати, доки ця машина заіржавіє? – продовжив він. – Зараз вона виснажує скарбницю, не даючи нічого взамін. Офіцери прагнуть маєтків, а солдати – здобичі. Увесь Калган бажає повернення імперії та слави. Ви можете це зрозуміти?

– Це лише слова, – сказав Мейрус, – але я вас розумію. Маєтки, здобич, слава – ці слова звучать приємно, коли все це здобуто, однак процес здобуття часто ризикований і завжди неприємний. Перший вдалий успіх може тривати недовго. За всю галактичну історію напад на Фундацію ніколи не був мудрим рішенням. Навіть Мулові було би розумніше втриматися від цього…

У порожніх синіх очах леді Каллії з’явилися сльози. Останнім часом її Песик майже не звертав на неї увагу, а тепер, коли він пообіцяв присвятити їй вечір, сюди пробився цей жахливий, худющий, сивий чоловік, який завжди дивився крізь неї, а не на неї. І Песик упустив його. Вона не зважувалася нічого сказати, навіть боялася заплакати і стримувала ридання, що рвалися назовні. Наразі Стеттін говорив голосом, який вона ненавиділа – різким і роздратованим. Він казав:

– Ви – раб далекої минувшини. Фундація більша за розмірами та населенням, але там нема єдності, і вона впаде від одного удару. Зараз їх тримає в цілості лише інерція, а в мене достатньо сили, щоб цю інерцію здолати. Ви загіпнотизовані старими часами, коли лише Фундація мала ядерну енергетику.

Вони змогли ухилитися від останніх ударів молота вмирущої Імперії, а потім зіткнулися лише з анархією безмозких отаманів, які воювали з атомними кораблями Фундації на незграбних допотопних бляшанках.

Але Мул, мій дорогий Мейрусе, все змінив. Він поширив знання, які таємно зберігала Фундація, на половину Галактики – і тепер монополія в науці зникла назавжди. Ми можемо їм протистояти.

– І Другій Фундації? – холодно спитав Мейрус.

– І Другій Фундації, – так само холодно повторив Стеттін. – Ви знаєте