Друга фундація - Айзек Азімов

– Я? – приголомшено вигукнув Манн, швидко окинувши поглядом присутніх. – Я не здатний на таке. Я не люд…дина дії, не гер…рой якогось т…телешоу. Я – бібліотекар. Якщо я можу допомогти вам у цей спосіб, то це чудово, і я ризикну заради Другої Фундації, але я не збираюся летіти в космос зар…ради якогось д…донкіхотства.

– А тепер послухайте, – терпляче сказав Антор, – ми з доктором Дареллом дійшли згоди, що ви – саме та людина. Це єдиний спосіб здобути інформацію природно. Ви кажете, що ви – бібліотекар. Чудово! Якою є головна сфера ваших інтересів? Муліана! Ви вже маєте найбільшу у Галактиці колекцію матеріалів про Мула. Для вас цілком природно прагнути здобути більше інформації; природніше, ніж для будь-кого. Ви могли би попросити дозволу на вхід до палацу на Калгані, не викликавши жодних підозр у прихованих мотивах. Вам можуть відмовити, але ні в чому не запідозрять. Ба більше, у вас є одномісний катер. Відомо, що під час щорічної відпустки ви подорожуєте на інші планети. Ви навіть уже бували раніше на Калгані. Хіба ви не розумієте, що вам лише потрібно діяти, як завжди?

– Але я не можу просто сказати: «Ч…чи не будете ви ласк…каві дозволити мені зайти до в…вашої найбільшої святині, м…містере Перший Громадянине?».

– А чому ні?

– Тому що, заради Галактики, він мені не дозволить!

– Ну то й добре. Отже, він не дозволить. У такому разі ви повернетеся додому, а ми вигадаємо щось інше.

Манн безпорадно озирнувся. Він відчув, що його підмовляють на те, що він ненавидить. Але ніхто не допоміг йому виплутатися. Таким чином, у будинку доктора Дарелла врешті-решт було винесено дві ухвали. Згідно з першою, Манн хоч і неохоче, але погодився летіти на Калган, щойно почнеться його літня відпустка. Про другу ухвалу гості доктора Дарелла спільно із самим господарем навіть не здогадувалися, позаяк винесла її неофіційна учасниця цього зібрання, коли вимкнула звуковловлювач, щоб майже поночі вкластися спати. Згадана друга ухвала нас поки що не стосується.

10. Криза насувається

На Другій Фундації минув тиждень, і Перший Спікер, дивлячись на студента, знову всміхався.

– Мабуть, ви принесли цікаві результати, інакше не були би такі сердиті.

Студент поклав руку на стос паперів із розрахунками і сказав:

– Ви впевнені, що ця проблема існує?

– Вихідні дані правдиві. Там нічого не змінено.

– У такому разі я повинен погодитися з цими результатами, а мені цього не хочеться.

– Звичайно. Але який стосунок мають до цього ваші бажання? Ну, розкажіть мені, що вас турбує. Ні-ні, відкладіть свої висновки. Я проаналізую їх пізніше. А поки що давайте краще поговоримо. Розкажіть, як ви все зрозуміли.

– Ну добре, Спікере… Стає доволі очевидним, що в загальній психологічній ситуації Першої Фундації сталися величезні зміни. Поки вони знали про існування плану Селдона, якщо не брати до уваги подробиць, то вірили в нього, але не до кінця. Вони були впевнені в успіху, хоч не знали, коли і як це станеться. Тому там існувала атмосфера безперервної напруженості – саме те, чого й прагнув Селдон. Інакше кажучи, Перша Фундація була розрахована на роботу на максимальному потенціалі.

– Сумнівна метафора, – сказав Перший Спікер, – але я вас розумію.

– Але тепер, Спікере, вони знають про існування Другої Фундації більше деталей, ніж можна було виснувати із давніх і побіжних згадок про неї у плані Селдона. Вони тепер здогадуються про її роль хоронительки Плану. Вони знають, що існує агентство, яке стежить за кожним їхнім кроком і не дозволить їм спіткнутися. Таким чином, вони перестали цілеспрямовано рухатися вперед і чекають, щоб їх несли на ношах. Побоююся, це ще одна метафора.

– Хай там як, але продовжуйте.

– І ось це зменшення зусиль, ця зросла інерція, цей перехід до м’якотілої декадентської та гедоністичної культури означає руйнацію Плану. Вони мусять рухатися своїм ходом.

– Це все?

– Ні, є ще й інші проблеми. Реакція більшості населення саме така, як я описав. Але існує велика ймовірність наявності реакції меншості. Знання про нашу опіку та контроль пробудять у цієї меншості не задоволення, а ворожість. Це постає з теореми Коріллова…

– Так, так. Я знаю цю теорему.

– Вибачте, Спікере. Важко обійтися без математики. В будьякому разі це призведе до того, що зусилля Фундації ослабляться, а частина її населення виступить проти нас, і то доволі активно!

– І це все?

– Залишається ще один чинник, імовірність якого доволі низька…

– Дуже добре. Який?

– Поки енергія Першої Фундації спрямовувалася лише в бік Імперії, допоки їхніми ворогами були лише величезні та безнадійно застарілі рештки, що залишилися від хаосу минулого, вони, очевидно, звертали увагу лише на природничі науки. Але тепер, коли ми стали новою, значною частиною їхнього середовища, то така зміна ландшафту вплине і на них. Вони можуть спробувати стати психологами…

– Ця зміна, – незворушно сказав Спікер, – уже відбувається. Губи студента міцно стиснулися.

– Тоді все скінчено. Це і є основна невідповідність із Планом.

Спікере, чи міг би я дізнатися про це, якби жив… зовні?

Перший Спікер серйозно відповів:

– Ви засмутилися, юначе, бо гадали, що зрозуміли майже все, аж раптом виявили, що багато напрочуд очевидних речей вам невідомі. Ви вважали, що ви є одним із володарів Галактики, аж раптом усвідомили, що стоїте на краю краху. Природно, що ви розлюбите ту теплицю, в якій жили до сих пір, і власні ілюзії, що їх собі виплекали під час навчання.

Я теж колись усе це пережив. Це нормально. Але було необхідно, щоб у роки становлення своєї особистості ви не мали прямого контакту з Галактикою; щоб ви залишалися тут, де всі знання фільтрувалися для вас, а ваш розум лише міцнів. Ми могли би показати вам цей… частковий провал Плану раніше і вберегти від теперішнього шоку, але в такому разі ви не зрозуміли би його важливості так сильно, як зрозуміли зараз. Отже, ви не знайшли жодного варіанту розв’язку проблеми?

Студент похитав головою і безнадійно відповів:

– Ні!

– Ну, це не дивно. Послухайте мене, юначе. План дій існує, і його дотримуються вже більше десяти років. Це незвичайний План, але ми змушені були вдатися до нього всупереч нашій волі. Він вимагає врахування низьких імовірностей, небезпечних припущень… Інколи нам навіть доводилося мати справу з індивідуальними реакціями, тому що це був єдиний можливий вихід, а ви знаєте, що психостатистика за самою своєю природою втрачає сенс, коли застосовується до величин, менших за планетарні.

– І є успіхи? – ахнув студент.

– Поки що важко сказати