Друга фундація - Айзек Азімов
І ось тепер доктор Дарелл сидів у власному кріслі, до його голови ледь торкалися електроди, в той час як вакуумна стрілка хилиталася туди-сюди. Він сидів спиною до записувача, бо в іншому разі, і це було добре відомо, вид рухомих кривих викликав би в нього несвідоме зусилля контролювати їх, що своєю чергою помітно вплинуло би на результати. Але доктор знав, що центральний екран показує ритмічну і майже незмінну криву сигма, що, власне, і слід було сподіватися від його могутнього та дисциплінованого розуму. Ця крива посилювалася та очищувалася на допоміжному екрані, що взаємодіяв із мозочковими хвилями. Лобна доля демонструвала різкі, майже уривчасті стрибки, а підповерхневі зони – приглушені коливання з вузьким діапазоном частот…
Він знав візерунок власних мозкових хвиль так само добре, як художник знає колір власних очей.
Пеллеас Антор не зробив жодних коментарів, коли Дарелл підвівся з крісла, де щойно напівлежав. Молодик витягнув сім записів, кинувши на них швидкий, всеосяжний погляд людини, котра добре знає, яку крихітну й непомітну зміну шукає.
– Із вашого дозволу, докторе Семік.
Обличчя Семіка, пожовкле від старості, було серйозним. Електроенцефалографії як науці було стільки ж років, що і йому, тому він мало про неї знав і дратувався з її раптової популярності. Він знав, що він старий, і що прилад покаже саме це. Про його вік свідчили зморшки на обличчі, згорбленість, тремтіння рук – але все це стосувалося лише його тіла. А енцефалограма може показати, що і його мозок теж ветхий. Бентежне і свавільне вторгнення до останнього бастіону людини – її розуму.
Електроди були налаштовані. Весь цей процес, звичайно, був безболісним від початку до кінця. Відчувалося лише слабке поколювання, набагато нижче від порога чутливості.
Потім підійшли Турбор, який спокійно й апатично висидів увесь п’ятнадцятихвилинний процес, і Манн, котрий сіпнувся від першого дотику електродів, а відтак постійно закочував очі, так ніби хотів розвернути їх назад і дивитися крізь отвір у потилиці.
– А тепер… – почав було Дарелл, коли все закінчив.
– А тепер, – вибачливим тоном продовжив Антор, – у будинку є ще одна особа.
Дарелл, насупившись, запитав:
– Моя дочка?
– Так. Я запропонував, щоб вона сьогодні залишилася вдома, якщо ви пам’ятаєте.
– Для електроенцефалографічного аналізу? Навіщо, заради Галактики?
– Без цього я не зможу продовжити.
Дарелл знизав плечима і піднявся вгору сходами. Аркадія, вже попереджена, встигла заховати звуковловлювач, а відтак їй нічого більше не зоставалося, як покірно піти за ним. Уперше в житті – якщо не брати до уваги взяття енцефалограми ще у немовлячому віці з метою реєстрації та ідентифікації – вона опинилася під електродами.
– Можна мені подивитися? – спитала вона, простягаючи руку, коли процедуру було завершено.
Доктор Дарелл відповів:
– Ти нічого не зрозумієш, Аркадіє. Хіба тобі вже не час лягати спати?
– Так, тату, – із вдаваною скромністю відповіла вона. – Всім добраніч…
Вона побігла по сходах і залізла в ліжко, абияк приготувавшись до сну. Зі звуковловлювачем Олінтуса, що його прилаштувала біля подушки, вона почувалася наче персонаж із книгофільму і, будучи в захопленні від своєї «шпигунської» діяльності, щохвилини притуляла його до грудей.
Перше, що вона почула, були слова Антора:
– Усі аналізи задовільні, джентльмени. Зокрема, і дитини.
«Дитини», з огидою подумала вона у темряві, розсердившись на Антора.
Тепер Антор відчинив свій портфель і витягнув із нього кілька десятків енцефалограм. Це були не оригінали. Та й замок на портфелі не був звичайний. Якби ключ опинився у чиїсь руці, а не в його власній, увесь вміст портфеля тихо й миттєво окислився б, перетворившись на жменьку попелу, де вже нічого не можна було би розібрати. Те ж саме відбувалося і з записами, щоправда, лише через півгодини після того, як їх вийняли з портфеля. Оскільки існувати їм залишалося недовго, Антор швидко заговорив:
– Тут енцефалограми кількох дрібних урядовців з Анакреона. Це – психолог із Університету Локріса, а ось це – промисловець із Сивенни. Решту можете бачити самі.
Вони тісно скупчилися навколо записів. Усі, окрім Дарелла, бачили в них лише якісь химерні закарлюки. Натомість для Дарелла це були крики мільйонів голосів.
Невимушено вказуючи пальцем, Антор промовив:
– Я звертаю вашу увагу, докторе Дарелл, на ділянку потовщення посеред вторинних тау-хвиль у лобній долі, що присутня на всіх цих записах. Не хочете скористатися моєю аналітичною лінійкою, сер, щоб перевірити моє твердження?
Аналітичну лінійку можна вважати далекою родичкою (як хмарочос із халупою) дитячої іграшки під назвою «логарифмічна лінійка». Дарелл швидко впорався з нею завдяки тривалій практиці. Він накидав ескізи результатів і, як і вказував Антор, у тих ділянках лобної долі, де мали бути сильні коливання, виявилося вирівнювання ламаної лінії.
– Як би ви це витлумачили, докторе Дарелл? – спитав Антор.
– Я не впевнений. Без підготовки мені важко зрозуміти, як таке можливо. Навіть у випадках амнезії на цих ділянках може бути пригнічення імпульсів, але не видалення. Може, це результат грубого хірургічного втручання?
– Ну звичайно, наче щось вирізано, – нетерпляче вигукнув Антор, – справді! Але не у фізичному сенсі. Розумієте, Мул міг би таке зробити. Він міг би цілковито придушити здатність до тієї чи іншої емоції чи настрою, не залишивши нічого, крім ось такого плато. Або…
– Або це могла зробити Друга Фундація, чи не так? – запитав Турбор, кволо усміхаючись.
Відповідати на таке абсолютно риторичне питання не було сенсу.
– Що спонукало вас до такого відкриття, містере Антор? – спитав Манн.
– Не мене, а доктора Кляйзе. Він збирав енцефалограми, так само як це робить планетарна поліція, але робив це за іншими принципами. Він спеціалізувався на інтелектуалах, урядовцях і бізнес-лідерах. Розумієте, якщо Друга Фундація впливає на хід історії Галактики – і нашої з вами історії, – то вони мусять робити це непомітно, докладаючи якомога менше зусиль. Якщо вони діють через свідомість, як і повинні, то мають справу з впливовими людьми, впливовими у культурній, промисловій або політичній сферах. І саме такими людьми він і займався.
– Стривайте, – заперечив Манн, – а чим це підтверджується? Як діють ці люди, я маю на увазі ті, із плато? Можливо, це абсолютно нормальне явище. – Він обнадійливо глянув на інших своїми по-дитячому блакитними очима, але не зустрів підтримки.
– А це питання я залишаю докторові Дареллу, –
