Друга фундація - Айзек Азімов
– Я вважаю, – задумливо сказав Дарелл, – що це, безумовно, штучні новотвори. Ці люди зазнали втручання. У певному сенсі, щось подібне я підозрював…
– Я знаю, докторе Дарелл, – відповів Антор. – Я також знаю, що ви колись працювали з доктором Кляйзе. Мені хотілося би з’ясувати, чому ви припинили співпрацю.
У цьому питанні насправді не було ніякої ворожості, радше – звичайна обережність, але в будь-якому разі запала доволі тривала пауза. Дарелл поглянув то на одного гостя, то на іншого, а потім різко сказав:
– Тому що в затіяній Кляйзе битві не було жодного сенсу. Він змагався із противником, що був занадто сильним для нього. Він виявляв те, що було очевидним і для мене, і для нього – той факт, що ми самі собі не господарі. А я не хотів цього знати! В мене була самоповага. Мені подобалося вважати, що наша Фундація – керманич такого собі колективного духу, що наші предки боролися і вмирали не намарне. Я подумав, що найпростішим буде відвернутися від цього, якщо вже не зовсім упевнений. Ця посада була мені непотрібна, бо урядової пенсії, що її довічно призначили родині моєї матері, вистачало на мої скромні потреби. Щоби не занудьгувати, мені було достатньо й домашньої лабораторії, а життя все одно колись закінчиться… А потім Кляйзе помер…
Семик змучено усміхнувся і сказав:
– А оцей добродій Кляйзе, я його не знав… Як він помер?
– Він загинув. Він стверджував, що загине. За півроку до смерті зізнався якось, що підійшов занадто близько… – пояснив Антор.
– А тепер ми теж занадто б…близько, чи не так? – прошепотів пересохлими губами Манн, і при цьому його борлак смикнувся.
– Так, – байдуже відповів Антор, – але в будь-якому разі до цього близькі всі ми. Ось чому ви всі були обрані. Я учень Кляйзе. Доктор Дарелл був його колегою. Джоул Турбор в прямому ефірі засуджував нашу сліпу віру у рятівну руку Другої Фундації, аж доки уряд зовсім не закрив його передачу, за сприяння, зауважте, могутнього фінансиста, чий мозок демонструє те, що Кляйзе називав «фальшивим плато». Гомір Манн має домашню колекцію Муліани, якщо можна використовувати цю назву на означення зібраних даних про Мула – найбільшу з тих, що існують, і опублікував деякі статті з припущеннями про природу та функції Другої Фундації. Доктор Семік, подібно до інших, зробив значний внесок у створення математичних розрахунків для енцефалографічного аналізу, хоча я не вважаю, що він усвідомлює, що його математика може застосовуватися саме у такий спосіб.
Семік витріщив очі і здивовано реготнув:
– Ні, юначе, бо, наскільки вам відомо, я займався внутрішньоядерними рухами, зокрема проблемами n-тіла. Я нічого не тямлю в енцефалографії.
– Тепер ми розуміємо, в якому ми становищі. Уряд, звичайно, нічого не робитиме з цією проблемою. Не знаю, чи усвідомлює мер або хтось із його адміністрації всю серйозність ситуації. Але я знаю одне – нашій п’ятірці нема чого втрачати, а здобути ми можемо багато чого. Що більше ми знатимемо, тим у більшій безпеці почуватимемося. Розумієте, ми лише починаємо.
– Наскільки глибоко проникла Друга Фундація? – поцікавився Турбор.
– Не знаю, зізнаюся відверто. Усі агентурні проникнення, що їх ми виявили, були зафіксовані у прикордонних світах. Але столичний світ може бути чистим, хоча і цього не можна сказати напевно, інакше я би вас не перевіряв. Ви викликали в мене особливу підозру, докторе Дарелл, тому що облишили дослідження, які проводили разом із Кляйзе. Знаєте, Кляйзе так вам цього і не пробачив. Я гадав, що Друга Фундація підкупила вас, але Кляйзе завжди наполягав, що ви були боягузом. Пробачте, докторе Дарелл, якщо я поясню свою позицію більш чітко. Особисто я розумію ваше ставлення і вважаю, що якщо це і є боягузтво, то його можна пробачити.
Перш ніж відповісти, Дарелл глибоко вдихнув.
– Я втік! Називайте це як хочете. Я намагався підтримувати нашу дружбу, але він більше ні разу не написав і не зателефонував мені, аж доки не надіслав вашу енцефалограму, а це було за тиждень до його смерті…
– З вашого дозволу, – у пориві нервової красномовності втрутився Гомір Манн, – я не розумію, що ви робите. Ми будемо в…вбогою купкою змовників, якщо збираємося й надалі просто г…говорити і говорити. І в будь-якому разі я не розумію, що ще ми можемо зробити. Це д…дуже по-дитячому. М…мозкові хвилі і вся ця нісенітниця. Ви хоча б щось плануєте робити?
Очі Пеллеаса Антора спалахнули.
– Так. Нам потрібно більше інформації про Другу Фундацію. Це першочергова потреба. Мул витратив перші п’ять років свого правління саме на пошук інформації і програв чи, можливо, нас усіх змусили повірити в це. А потім він припинив пошуки. Чому? Тому що зазнав невдачі? Чи, може, йому, навпаки, вдалося?
– Б…більше розмов, – з гіркотою сказав Манн. – Як ми про це взагалі можемо дізнатися?
– Якщо ви мене послухаєте… Столиця Мула була на Калгані. До приходу Мула Калган не входив до сфери комерційного впливу Фундації, як не входить до неї зараз. Наразі ним керує такий собі Стеттін, це до тих пір, поки там, звичайно, не вибухне новий палацовий переворот. Стеттін величає себе Першим Громадянином і наступником Мула. Якщо у цьому світі й існує якась традиція, то вона ґрунтується на майже забобонній вірі у надприродну силу і велич Мула. Через це його палац пильнують наче якусь святиню. Туди не може зайти жодна стороння особа, а всередині все лишається неторканим.
– Ну?
– А чому? У такі часи нічого не відбувається просто так. А якщо палац Мула залишається неушкодженим не через забобони? Може, так улаштувала Друга Фундація? Коротше кажучи, якщо результати п’ятирічних пошуків Мула…
– О, н…нісенітниці.
– Чому ні? – зажадав відповіді Антор. – Протягом усієї своєї історії Друга Фундація переховувалася і втручалася у галактичні справи лише мінімальним чином. Я розумію, що нам видається логічнішим знищити палац, або, принаймні, прибрати звідти усі дані. Але ж ви маєте взяти до уваги психологію цих майстрів-психологів. Вони – це Селдони і Мули, і вони працюють не безпосередньо, а через чужі розуми. Навіщо їм щось знищувати чи ліквідовувати, якщо вони можуть досягнути своєї мети, впливаючи на людську свідомість?
Не дочекавшись відповіді, Антор продовжив:
– А ви, Манне, якраз і є одним
