Антхіл - Тетяна Тиховська

Всі схилилися над кресленням.

Мар’яна тихо спитала:

— А будуть в тому місті затишні куточки? Тихі, зелені.

Тарас захоплено сказав:

— В тім то й річ, що будуть! Ось, дивись. Місто будують отут, де колись був «рудий ліс» [17]. Формою буде як дзиґа. Центр — височенні хмарочоси, з усією інфраструктурою. А що ближче до краю, то будівлі нижчі, нижчі… Отак по самому краєчку «дзиґи» заплановані зелені мікрорайони. Кілька будинків, оточених муром з вічнозелених дерев. Найвищий будинок шестиповерховий. Просто ліліпут в порівнянні з більшістю інших будинків, де один під’їзд містить триста квартир. А тут — майже село. Тихо, затишно. Квартири першого поверху навіть мають невеличкий власний куточок землі біля балкону.

Навіть Мар’яна пожвавилася:

— Як добре! В такому будинку я б залюбки погодилася жити!

Тарас продовжував:

– І тут таки є дитячий майданчик, лавки. Але щось я таке чув, що надаватимуть ті будинки тільки сім’ям з дітьми…

Від його слів наче морозом дихнуло на присутніх.

Тарас не навмисне це сказав. Але так буває, що найкоштовнішу крихку річ оберігаєш, оберігаєш. Аж раптом вона вислизає з рук, падає на підлогу й трощиться на маленькі друзки.

Мар’яна враз спохмурніла, пішла в свою кімнату. Гектор пішов за нею.

В цей час забринів відеофон.

До дверей пішла Єва. Кинула оком на екран, вгледіла Богдана. Подумки проказала: «Як невчасно! Хоча… Може й на краще».

Богдан зайшов і як зазвичай почав сипати примовками.

Єва доброзичливо сказала:

— Ох! Який же ти несерйозний, Богдане! Все жартуєш, дурієш!

Богдан одразу дав відсіч:

— Я ж ще молодий, тому й дурію! Зачекайте трохи. От постарію, тоді й припиню чманіти.

Єва добре відносилася до Богдана. Тому насмілилася порадити:

— Та не дуже то й молодий. Час про родину подумати. Чом не одружишся?

— Та чекаю, коли знайду дівчину точно таку, як ваша невістка! То й відразу одружусь. А так мені залишається тільки заздрити Гекторові.

По обличчю Єви промайнула тінь.

Богдан помітив, хоча то була одна коротенька мить. Голос відразу став серйозним.

— Щось трапилося? Де вона?

— Обидва у себе.

— Можна, я піду до них?

Єва сказала з легким докором у голосі:

— Та не дуже то вчасно! Мар’яна не в гуморі. Як завжди.

В цей час двері прочинилася та звідтіля вигулькнула Мар’яна. Вгледіла Богдана, радісно привітала:

— То ти? А я почула голос. Думаю, хто б це? Не пізнала. Через двері ж не чутно. Ходімо до нас!

Єва підтримала запрошення:

– І справді, йди. Ти на Мар’яну добре впливаєш.

Богдан знову вдався до жартів:

— То через те, що я добре імітую мавпочку. Хочете, і Вам покажу?

— Та йди вже, йди! Балагур!

Трохи згодом трійка молодих людей випурхнула з кімнати. Що там Богдан їм розповідав, не відомо. Але Мар’янів понурий настрій, правду кажучи, геть змінився на життєрадісний.

Богдан запропонував Єві:

— На вулиці така гарна погода! Ходімо з нами, на свіже повітря.

— Та де ви в місті бачили свіже повітря, скажіть будь ласка?

Богдан наполягав:

— А ми до Дніпра поїдемо. Там і спека не так відчувається.

До нього приєднався Гектор:

— Мамо, дійсно, ходи-но з нами! А то в тебе тільки дім і робота.

— Навіщо вашому молодіжному кубельцю стара жінка? — напівжартома спитала Єва.

Богдан чи не замахав руками:

— Та Ви ще вдвічі молодшій жінці дасте фори! Я згоден бути за Вашого кавалера, бо Мар’яну мені у Гектора не відбити.

Єва підтримала напівжартівливий тон:

— Ти ж і не намагався! Хіба справжні чоловіки не прагнуть завоювати свою кохану, не зважаючи ні на що?

Гектор втрутився:

— Мамо! Ти забула, за яку команду вболіваєш?

— Та то я аби розбуркати Богдана! Гарний же кавалер пропадає!

З жартами молоді люди пішли з квартири.

Як двері зачинилися за спиною Богдана, Єва враз стала серйозна. Якась думка проклала на лобі одну-дві зморшки. Пробурмотіла до себе: «А з цього може щось та й вийти».

У Єви часто були цілодобові чергування в лікарні. Тарас, бува, працював на виїзді. А Гектор часто-густо затримувався на роботі.

Але сьогодні зібралися всі.

Єва саме повернулася з чергування. Спитала між іншім Гектора:

— А ти давно бачив Богдана? Щось я на роботі гортала базу та начебто там бачила його прізвище.

Гектор з повним ротом відповів:

— А дійсно, кілька днів ми не спілкувалися. Ось дожую — і подзвоню. Може, то й не він був.

Мар’яна потягнулася за