Назустрiч зорям - Володимир Іванович Савченко
Рукоятка регулятора все ще лишалася в тому положенні, що й раніше. Зореліт з кожною секундою віддалявся од інерційної кривої на сотні тисяч кілометрів. На душі в Антона Новака стало спокійно і холодно: тепер проблема, як бути з роєм кристалічних істот, ставала строго фізичною задачею. Цю задачу треба було розв’язати якнайшвидше.
«Отже, дано: два тіла, що летять в порожнечі на відстані тисяча кілометрів одне від одного з швидкістю, близькою до світлової… Від тіла, що рухається попереду, відокремлюється якийсь предмет і, прискорюючись, летить назустріч другому тілу… В потрібну мить предмет випускає газову хмарку і оповиває нею це друге тіло. В яку мить? І скільки потрібно газу? І взагалі чи вийде це при тій швидкості, з якою мчать зореліт і рій?..»
Новак нерішуче поглянув на пластмасовий куб робота — оператора, що стояв поряд, і похитав головою: така задача не передбачена в програмах робота. Може, закласти нову програму? Ні, мабуть, простіше розв’язати самому. Новак важким рухом присунув до себе аркуш паперу і заглибився в розрахунки. Через кілька годин він знав: надійно розв’язати цю задачу можна тільки на швидкості 0,9 від світлової… Ще близько чотирьох діб (за внутрішньою лічбою часу) роботи двигунів.
…Першим помітив відхилення Сандро. З обсерваторії проводи зв’язку передали в рубку його стривожений голос:
— Антоне! Що трапилося? Ми збилися з курсу!
Новак глянув на покажчик швидкості: 0,86 світлової. «Рано помітив, — з досадою подумав він. — Потрібно ще близько тридцяти годин прискорення. Ну, починається…»
— Зараз поясню, Сандро, — він увімкнув телевізофони в усіх кабінах. — Увага! Слухайте всі! Зореліт летить під кутом 42 градуси до розрахункового курсу в напрямі Бета Великої Ведмедиці. Зовнішня швидкість — 260 000 кілометрів за секунду… Суб’єктивна швидкість — 585 000 кілометрів за секунду.
— Це удар в спину! — пролунав лютий крик Патріка Лоу. — Ти хочеш, щоб ми не повернулися на Землю?!
— Нам не пощастило втекти від рою «ракеток», — говорив Новак. — Через тридцять годин ми спробуємо знищити рій…
— Ти не зробиш цього! — прогримів у динаміку голос Максима, і на екрані з’явилася його могутня постать. — Ти збожеволів! — Максим підвівся, але перевантаження повалило його знову в крісло.
«Отже, двоє… Поки працюють двигуни, нічого ніхто не зможе зробити».
— Це ганьба! Нечувана зрада!
«Троє… І Торрена з ними. Шкода, його спостереження за рухом рою зараз були б дуже корисні».
— Це помста! — голос Сандро тремтів від обурення. — Я знаю: він мстить «ракеткам» за першу експедицію, за те, що тоді на Дивній планеті загинула Ганна Новак.
«Четверо… І Малий з ними. Погано… — Новака на мить охопив страх. — Невже я лишуся сам? Я нічого не зможу зробити… Тоді вихід один: зореліт не зверне з цього шляху. Ми ніколи не повернемося на Землю…» Він намагався переконати своїх товаришів:
— В нашому розпорядженні — близько п’ятдесяти годин за суб’єктивним часом. Якщо за цей час ми знищимо рій, запасів антигелію вистачить, щоб повернутися на інерційну траєкторію. В противному разі «Фотон-2» не зможе вийти в район Сонячної системи.
— Неправда, Новак! — крикнув Торрена. — У нас значно більший запас антигелію. Його вистачить на місяць відхилення.
— Слід врахувати, — з холодним спокоєм заперечив Новак, — що частину антигелію доведеться витратити на знищення «ракеток»… — Він помовчав. — Пропоную членам екіпажу припинити марну дискусію і після зупинки двигунів зібратися в залі, щоб разом розробити план дій.
— Я з вами, Новак! Чуєте? — це сказав Ло Вей. В його тонкому голосі звучала тверда рішучість. — Ви праві — і я з вами.
І відразу ж з іншого динаміка крикнув Максим Лихо:
— Вас двоє, а нас четверо. Ми не дамо вам вчинити злочин! Чуєте: не дамо!
Звичайно, іти в зал було зовсім ні до чого. І Новак свідомо вчинив ще один злочин, мерзенності якого йому не забути довіку. Він попередив по провідному зв’язку Ло Вея, щоб той запізнився на нараду. Новак зустрівся з ним біля дверей його кабіни. Ло був блідий, але рішучий.
— Що ви думаєте робити?
— Насамперед замкнути їх тут. — Антон кивнув головою в бік залу. — Інакше вони стануть на перешкоді…
— Що ви, Новак!.. — Ло Вей спохмурнів і нахилив голову. — Це ж… — він насилу знайшов потрібне, майже забуте слово, — обман. Нам ще чотири роки летіти разом. Як ми дивитимемося їм в очі?
— Іншого виходу нема. Ми нічого не зможемо зробити, — глухо відповів капітан. — Можливо, згодом вони зрозуміють, що ми зробили це в інтересах людства. А тепер — до діла!
Вгорі в стіні блищала смуга герметичних дверей безпеки, якими ще ні разу ніхто не користувався: вони були передбачені в усіх кабінах зорельота на випадок, якщо метеорит проб’є оболонку корабля і повітря почне витікати з коридора в простір. Новак зламав скло автомата, який приводив у дію двері, підкрутив потрібні важельки, і важка броня м’яко опустилася в напрямі до підлоги. Ло Вей міцно закрутив два затвори — вгорі і внизу дверей.
Усе це було пророблено так швидко, що в залі навіть не встигли нічого збагнути. Та тільки-но Новак прийняв руку з автомата, як раптом відчув, що вчинив підло; щось невимовно брудне і мерзенне увірвалося в ясний світ його думок і вчинків. Там, за дверима, були товариші, з якими він жив, працював, переживав небезпеку і поділяв радощі удач: палкий, завжди захоплений новими ідеями Торрена; спокійний і розумний експериментатор Патрік Лоу, Максим, з яким вони пережили невдачу і горе першої
