Назустрiч зорям - Володимир Іванович Савченко
Сандро Рід, наймолодший з усіх, перелічив геологічні знахідки і поділився своїми спостереженнями, зібраними на планеті. Максим Лихо — немолодий рудоволосий велетень з простодушними синіми очима, товариш Новака по першій експедиції — сповістив про відкриття невідомих раніше часток у випромінюванні Найближчої. Ло Вей коротко розказав про записи візеовипромінювання «ракеток» і про спостереження, які вони провадили разом з Патріком Лоу, вивчаючи спосіб пересування цих кристалічних істот у порожнечі. Юлій Торрена — худорлявий смуглий брюнет з палаючими очима — захопився розповіддю про нові гравітаційні і магнітні ефекти, викликані швидким обертанням Дивної планети, але його ввічливо закруглили.
Новак доповідав останнім:
— Ми довго спостерігали і, нарешті, встановили, що ці «літальні апарати», ці «ракетки» і є живі істоти, які населяють Дивну планету… Дивна планета — дивне життя. Очевидно, воно ближче не до нас, а до всього того, що створено руками і розумом людини: до електричних двигунів, фотоелементів, ракет, електричних, математичних машин, зібраних на кристалічних приладах; тощо.
Замислившись, Новак помовчав, потім сказав:
— Я грубо пояснюю собі різницю між ними і нами так: ми розчини, вони — кристали. Ми «зібрані» природою з клітин, які є нічим іншим, як дуже складним розчином різноманітних речовин і сполук у воді. Наше життя базується на воді, наші тканини на дві третини складаються з неї. А вони, «ракетки», зібрані з різноманітних складних і простих кристалів — металевих, напівпровідникових і діелектричних. І в цьому вся суть. Як ви знаєте, в розчинах елементарним носієм енергії є іон. У кристалах носії енергії — електрони. І ця незборима різниця між нашим, органічним, і кристалічним життям визначається простим фізичним фактом: при однакових електричних зарядах іони мають в тисячу, в десятки і навіть сотні тисяч разів більшу масу, ніж електрони. У нас всі життєві процеси — і нервові, і м’язові — відбуваються завдяки переміщенню і зміні енергії іонів і нейтральних молекул, тобто завдяки обміну речовин. В кристалічних істотах нема обміну речовин і є тільки обмін електронної енергії. Ми засвоюємо енергію досить обхідним хімічним шляхом: розкладаючи і окисляючи їжу. «Ракетки» живляться безпосередньо світлом і теплом, як кристалічні термо— і фотоелементи. Завдяки цьому вони можуть зосереджувати в собі величезну кількість енергії і літати справді з космічною швидкістю.
Але основна різниця не в швидкості руху, а в швидкості внутрішніх процесів. В нашому тілі будь-який елементарний процес зв’язаний з переміщенням важких іонів і молекул, інакше кажучи — з перенесенням речовин. Тому жоден процес у нашому організмі не може відбуватися швидше за поширення звука у воді. Швидкість електронних процесів у «ракетках» обмежена тільки швидкістю світла. Вони й час лічать інакше; уявлення про світ у них інше.
Усе, чого людина досягла після тисячоліть праці й, шукань, природним способом втілилося в організм «ракеток». Електромагнітний рух, телебачення, космічні швидкості, радіолокація, уявлення про відносність простору й часу… Тільки-но Ло Вей повідомив, що вони з Патриком встановили неймовірний факт: «ракетки» під час руху враховують поправки теорії відносності. А це ж пояснюється просто. Кристалічні істоти рухаються із швидкістю близько двадцяти кілометрів за секунду, лік часу в них теж у десятки тисяч разів точніший, ніж у нас, людей. Тому під час свого звичайного руху вони відчувають те, що ми, люди, ледве можемо собі уявити: і зміну ритму часу, викривлення простору, збільшення маси. Очевидно, так само вони «відчувають» хвильові властивості часток мікросвіту, і багато що інше, від чого нас, людей, відокремлюють десятиліття наукових досліджень…
Новак замовк і сів. З місця схопився Торрена і запитав:
— Антоне, що ж це за життя без обміну речовин? Хіба можна вважати це життям?
— А чому ж ні? — знизав плечима Новак. — Кристалічні істоти рухаються, розвиваються, обмінюються інформацією.
— Але-як розвиваються! Як утворилося кристалічне життя? Як розмножуються ці «ракетки»?
Новак посміхнувся:
— Ти б ще спитав, чи є в них любов і сім’я. Не знаю. Нам дуже мало відомо про них.
— Кристалічні істоти… — замислено повторив Сандро і поглянув на присутніх. Очі й щоки його палали. — Важко уявити: за хвилину вони можуть придумати більше, ніж я за місяць! Цілий водоспад думок, і яких думок… Хотів би я побути «ракеткою» хоч кілька годин:
— Почекайте, Антоне, — сказав Патрік Лоу. — Якщо це життя і, як ви твердите, розумне життя, то воно має бути творчим. А де ж те, що вони створили? Адже планета має дикий вигляд.
— Я думав про це, — сказав капітан. — Усе пояснюються дуже просто: їм, кристалічним істотам, це зовсім не потрібно. Їм не потрібні будинки і шляхи, машини і прилади, тому що вони самі сильніші і швидші за будь-які машини, досконаліші і чутливіші за найскладніші прилади. Їм не доводилося і не доведеться переживати стадії машинної цивілізації. Замість того щоб створювати і вдосконалювати машини і прилади, вони розвиваються самі… Під час минулої експедиції ми бачили не «ракетки», а «літачки» — так вони змінилися за двадцять років.
— Але чи можна їх вважати розумними істотами, якщо немає ніяких слідів їх колективної праці? — заперечив Лоу. — Може, це ще кристалічні «звірі», га?
— Є! — Новак ляснув рукою по поручню крісла. — Є сліди! Правда, навряд чи це можна назвати творчістю… Я маю на увазі зникнення атмосфери навколо Дивної планети. Очевидно, атмосфера заважала їм літати, заважала збільшувати швидкість. «Ракетки» просто знищили її…
Лоу не здавався:
— Якщо «ракетки» розумні істоти, то чому вони не встановлюють зв’язку з нами, чому нічого не відповідають на кінограму?
— Бачите, Патрік… — Новак кілька секунд помовчав; обмірковуючи відповідь. — Думаю, що їм зрозуміти нас значно важче, ніж нам — їх. Швидкість руху і мислення «ракеток» така велика,
