Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Тіґрій замовк відлетівши (а може, від утоми). Увійшлося у ритм тасування й розкладання карт, який мало відрізнявся від ритму бубна й зойків шамана: йшлося про те, щоб у повторюваних послідовностях руху від’єднати дух від тіла — тіло робить своє, а дух мандрує на волі. Зростав шум вихору сніговиці, хиталися стіни намету. У справжній юрті залишили би отвір угорі для виходу диму; але зима в Краї Криги була занадто сувора, щоб дати таким чином найменший доступ морозові. Дим із пічечки виводила назовні щільно закутана труба, але дим від шаманської спаленизни, а також імлиста пара тьмітлистих людських видихів — усе це збиралося всередині, отуманюючи, присипляючи, полегшуючи гіпнотичний транс. Один, один, один.
Тіґрій прокинувся, повернувшись із подорожі Шляхами Мамутів, і вдарив у бубон раз, проте сильно, на що добрий і лихий кузени заклуботалися під шкурами. Пан Чечеркевич здригнувся, наче його батогом ляснули, теж, мабуть, із якоїсь алкогольної маячні виштовхнений. Він вилаяв тунґуса. Тіґрій Етматов сховав паличку, випив із чашки трав’яного чая і вищирив зуби, освітивши спітніле обличчя широкою посмішкою. Шаман почав щось пристрасно тлумачити, поплескуючи себе по стегнах.
— Він каже, що за нами чорти гоняться…
Піднялося руку, закликаючи до тиші; не відводилося очей від годинника. Й ураз: карта, карта, карта, половина колоди карт у дивовижному порядку барв зимних і гарячих, — після чого наступна одиниця, записана у нотатнику.
Урешті все повідомлення зациклювалося двічі. Трапилися три збої, тобто невідповідності прочитання хвилі або її відсутність, — слід вжити там паралельні версії дешифрування. Полизалося олівець. Сам початок… Немає початку. Адже забулося визначити знак зупинки; зрештою, власне він був би для кожного підозрілим, оскільки вилученим із коду. Залишалося, отож, спробувати наступні тридцять змін — поки не з’явиться сенс.
Швидко оберталося у голові низки нулів й одиниць, як воскові валки із записаною музикою істини й омани.
01011101000101011011000111001000
10110110111011110111111100100110
11101011111110101100111011101110
… _._……._._.. _…_… _… _
SCHULZ LEBT
«Шульц живий. Не повертайтеся. Цар довкола. Тесла працює тут під арештом. Чекаємо». Повідомлення ішло по колу, без початку, тож контекст і наголос можна було в ньому довільно пересувати. «Чекаємо. Шульц живий. Не повертайтеся. Цар довкола. Тесла працює тут під арештом». Або: «Цар довкола. Тесла працює тут під арештом. Чекаємо. Шульц живий. Не повертайтеся».
Шульц живий. Значит, живий і при владі, в іншому разі влада Імператора не затрималася б на горизонті, натомість князь Блуцький узяв би назад ім’ям Его Величества Ніколая Алєксандровіча Іркутськ і Зимний Ніколаєвськ, а також увесь Край Лютих. Тимчасом Шульц-Зимовий сидить зі своїми полками в Ящику, а торгівля крижлізом успішно триває завдяки лінії Транссибирской Железнодорожной Магистрали, й, мабуть, також дипломатичне листування ходить від Байкалу до Невської затоки й назад. Шульц, особливо доки цілком не вилікується від майже смертельної рани, передусім запобігатиме ласки в сибірських промисловців і пильнуватиме за вчасним постачанням імперського війська на вистиглому японському фронті: така золота акція бывшего генерал-губернатора, а нині самодержця сибірського, бо хто контролює Транссиб, той тримає ніж біля горла Владивостока й усієї Східної Азії; тому й Санкт-Петербурґ не відріже Шульца від Європи, блокуючи Транссиб ще десь перед Іркутською губернією. Це жорсткий клінч, у якому жоден із борців не може сильніше смикнутися, щоби інший його власним м’язом не проконтролював. (Політика Криги). Адже Японська імперія, звичайно, теж хоче скористатися новою ситуацією й, угледівши такий шанс, вмиг забуде про мирні договори й усі урочисті присяги. Шульц тепер мусить стерегти Транссиб, як спадковий скарб. І з тієї ж причини Юзеф Пілсудський зі своїми Стрільцями з Японського Леґіону за всяку ціну намагатиметься висадити залізницю у повітря. Мабуть, уже першим чи другим наказом Шульц, прийшовши до тями, послав козаків у Сибір для захисту Транссибу й ліквідації японців.
… «Чекаємо». Чекають. Чого вони чекають? Тесла працює, що само собою розуміється: інакше повідомлення ніколи б не дійшло Шляхами Мамутів. (Повідомлення каже про Теслу в третій особі — хто його редагував, mademoiselle Філіпов?) Утім, рано чи пізно Шульц позбудеться сербського винахідника. Сховалося мапи, запакувалося назад нотатник і колоду карт. Чай прохолов. Шульц тримає там Ніколу як чергову свою перевагу в торгах із царем (скільки Его Императорское Величество дадуть за те, щоби залишити в живих Доктора Літа із його лютоцидними знаннями в голові?) і місцевою опозицією (доки Тесла живий, власники Сибирьхожетa не можуть бути убезпечені від Відлиги). Але чи справді граф таким чином виторгує щось тривале? Незалежна держава?.. Перечекати, шантажуючи, граючи на замороження status quo. Та якщо поглянути з іншого боку, для силового реаґування Ніколай II мусив би зважитися послати війська на байкальську війну… Із Японією на шиї? Він цього не вчинить. Дуже важко, однак, повірити в будь-яку вагому політичну зміну під Кригою.
… А вирвати подібним чином власний домініон найпростіше у такій феодальній країні, заснованій на принципі самодержавства, де немає жодної санкції понад санкцією самої влади, жодної іншої санкції, яка б узаконила правління того чи іншого автократа. Бо його не обирає нація, ні представники нації, тут володар не залежить від закону (навпаки: закон залежить від нього самого, його воля є законом), і взагалі не існує міри слушности влади, відмінної від тієї єдиної: він утримує владу, а отже, така воля Божа. Самозванець, якому пощастило, — це помазаник Божий. Закон, компроміс і порозуміння між людьми не мають сили там, де всі невтомно виглядають знак Істини.
… І цар досконало це усвідомлює — цим зумовлена його вічна недовіра й терор супроти підданих, страх перед талановитими міністрами, генералами, чиновниками. Хіба не про це казав Францішек Марковіч на
