Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Ще в горах постало побоювання, що це може легко перетворитися на наступну лиху звичку. Бо з ким тут поговориш — із Одином, Щекєльніковим? (То все були чужі люди). Почнеться розмовляти з ілюзіями пам’яті. Чи, може, наставала о д и н о к і с т ь? Не зазналося одинокости впродовж усіх тих варшавських років, проведених над рівняннями й теоріями, не зазналося її під час розпачливої безвиході на Транссибі, ані навіть не відчувалося одиноким після прибуття до Іркутська, не пам’яталося такого відчуття. Самота отруїла душу тепер: у тісній, задушливій близькості чужих людей.
Спонуканий панічною тваринною реакцією — утеклося знову до читання. У цих книгах, узятих із Польської бібліотеки, земляки (мандрівники й етнологи) описували таємні звичаї різних сибірських народів; вдалося виколупати крихти пропущених цензурою знань із роману Сєрошевського. Після того, що Тіґрій наплів про особливості шаманізму, особливо вишуковувалося уривки на цю тему. В повторюваних із других рук обширних цитатах у поляків уціліли також російські праці, як-от «Эволюция чёрной веры у якутов» такого собі Трощанського Н. Ф., повністю заборонена цензурою Сибирьхожетa. Під китицею модринових бурульок, під крижаним навісом на постої і в яру, біля вогню, що танцював на живичних трісках, — читалося з холодного паперу, який тріщав під рукавицями, немов великий шматок паморозі.
В оповідях шаманів, із якими велися розмови, повторювався досвід браку тривалости: завжди був у їхньому житті такий момент, коли минуле цілковито відривалося від майбутнього, а після зліплення, зворотного зшивання — вони вже не до кінця пасували навзаєм. Цей розлад, ця вада внутрішньої тріщини (як вада, прихована в невпорядкованій структурі металу), ця пам’ять недомерзання — вона робила людину шаманом. Зазвичай це була смерть. Кандидат на шамана вмирав, — повалений важкою гарячковою хворобою, спожитий духами, кинутий в ополонку, напоєний отруйним відваром, — після чого повертався уже кимось інакшим, тобто шаманом. У пункті розриву, де заломлювалася його історія, там цвіли нові спогади шаманів: що «насправді» вони народилися в іншому місці, в інший час, в інших батьків, в іншому улусі, під іншою зіркою; що мали інше ім’я; що всі їхні шаманські знання не є новими, набутими знаннями, але були їм притаманні від самого початку, адже вони володіли ними, живучи вічно, як шамани (чого, крім них, ніхто не пам’ятає); що «насправді» більше часу, ніж із живими, вони провели із привидами в Горішньому й Долішньому Світах. Через мить розриву зазвичай проводив їх духовний провідник-тварина, ведмідь або величезний залізний птах. Ішлося про землю, залізо й кригу. Ішлося про біль: четвертування, відокремлення м’яса від кісток, виймання внутрішніх органів, заміну їх новими, кам’яними й залізними, вливання нової крови: все це боліло. (Шматування пам’яті супроводжувалося пам’яттю про шматування).
Отаборившись увечері сьомого грудня неподалік вмороженого в скелю лютого, підсунулося Тіґрієві під носа фізичну мапу околиці, від Приморського хребта до Куди, кажучи вказати, де конкретно лежить оте ключове розгалуження Шляхів Мамутів. Етматов довго міркував над мапою, хитаючись насуплено на п’ятах, аж подумалося, що він знову запав у якийсь транс; нарешті тицьнув залізною кистю у точку. Нахилилося, присвічуючи лампою.
— Але ж ми тут зараз стоїмо!
— Зав-тра, — продуднів він. — Не-да-ле-ко.
— Язичнику на слово вірити не здорóво: вліз поганин між панів, християнин угрів, — буркнув пан Щекєльніков, розвішуючи на жердинах смердючі жовтяві шкарпетки.
Добрий і лихий кузени згідно захихотіли.
8 грудня 1924 року, 110 тенебрів.
На Шляхах Мамутів стояв заморожений труп коня і напівспалені уламки європейських саней. Кінь тримався на трьох ногах — одну, мабуть, йому відгризли вовки, перш ніж він ущент застиг і став крижаною брилою.
Приглядалося до цієї статуї якусь хвилю, а тимчасом японці й тунґуси розставили намети й позносили багаж.
— Тут? Ти певен?
— Да. Здесь, — ствердив Тіґрій і кóпнув полозкою у зашкарублий сніг. — До-ро-ги Ма-мон-тов, — плямкнув він, а відтак широко розкинув руки, наче показував довжину спійманої риби.
Околиця — поза тим стервом і рештками саней — нічим особливим не відрізнялася. Із півночі й північного сходу сюди підступав хвойний ліс, модриново-сосновий, тепер сильно закрижанілий; на півдні відкривалася рівнина білости. Натомість східний виднокрай виростав понад тайгою хвилястою лінією Приморського хребта.
— Як довго… перш ніж прийде?
Шаман енерґійно замахав. (Пригадалося, як на галявині неподалік Транссибу зривав із обличчя павутину тьмідини, — але хто? Таж не він). Тіґрій замахав руками, закотив очі, почухав рубці, хвицнув коротшою ногою, вказав ритуальним жестом на північ і на землю. Зрозумілося, що зараз він зійде за фатером на Шляхи.
Відчепивши лижви, обійшлося довкола саней, захряслих у кризі. Злегка перехилені набік, заглиблені полозом під поверхню ґрунту, із випнутим до Сонця задом, обсмаленим до вугілля, вони представляли образ жалюгідної руїни; багато таких придорожніх уламків бачилося на рогачках Варшави, на межі Літа й Зими. Але звідки тут узявся оцей — посеред Онотського хребта, докладно на широкому розгалуженні Шляхів Мамутів? Кінь стояв із головою, задертою у панічному іржанні, ще в хомуті й із віжками. Це виглядало ледве не так, наче крига скувала його в русі; наче він не встиг утекти від криги. Майже притиснувши носа до молочно-кришталевої брили, зазирнулося усередину саней. Там на сидіннях лежали якісь безформні клунки, довгі затінені форми, укриті в кризі брудом. Трупи невдах-мандрівників? Загадка була складна з огляду на те, що сліди матерії, збережені в кризі, незмога датувати: коли сáме цей запряг спіткало тут нещастя? Місяць тому? Рік? Десять років тому? Дишель був поламаний, лавка извозчика луснула. Й чому в саней обсмалений зад? Що їх убило — вогонь чи мороз? Вони горіли, їдучи Сибіром, і раптом… Що саме трапилося?
Пан Щекєльніков із сокирою на плечі пішов нарубати дров. (Спершу треба розпалити вогонь, аби бодай якось зрушити закам’янілий стовбур). Якщо доведеться тут довше чекати — може, було б розсудливіше облаштуватися у якійсь хатині? Або принаймні поставити юрти на скриньових риштованнях,
