Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Марно домислюватися, чи тому такий розклеєний-тремкий із Чечеркевичa чоловік, що він від безперервного пияцтва уже міцно зжився з лагідними недугами делірійних станів, чи тому без пляшки заспокоїтися не може, що власне такою людиною є — розмамуленою, абиякою. Послідовність подій не має значення, усе одно існує лише істина, заморожена в Тепер.

— Але торгівля крижлізом не зупинилася, — сказав Один, запаривши кирпичного чая.

— Ви із кимось говорили в Лущія?

— Перекинувся парою слів, перш ніж почалася бійка. Я питав про ціни й чи були з міста якісь свіжі транспорти, ну, бо все подорожчає, якщо там війна спалахне всерйоз: але почув тільки, що ціна на крижлізо й тунґетит тримається незмінно.

— Це б радше означало, що Блуцький-Осєй твердо взяв під владу царя Іркутськ і Ніколаєвськ.

— Помоліться краще, щоб Лущій не послав за нами своїх могильщиков.

— І куди завтра, пане Ґе? — захрипів Чинґіз.

— Зараз. — Піднялося руку, звелівши усім мовчати, й вийнялося із сакви колоду п’ятникових карт. Вони знали, що буде далі; уже не раз намагалося ті пасьянси шифрувати.

Пан Кшиштоф, меланхолійно зітхнувши, ще нижче звісив голову: так, наполовину зламаний, він лив окріп із чайника, піднесеного вище очей. Пара заволокла усе в наметі.

— Якої ширини та стежка? — спиталося Тіґрія.

— Sotja birakan.

— Каже, що вузька, як потік.

— Мгм.

— Не маєте того на отих своїх таємних мапах записаного, пане Ґе? Там, там, або там, стільки вёрст і стільки. Га?

На щастя, Тіґрій почав бити в бубон. Спершу він сидів, на якусь мить задивившись у свій вогонь, стискаючи над ним шматок м’яса, дивно тремтячи тілом й обличчям, гикаючи й покашлюючи по-дитячому; потім рясний піт виступив у нього на щоках, повіки опустилися, і ним почала тіпати хвороблива дрож, тобто духи-провідники, «восьминогі вартові дванадцяти улусів». Далі він ухопився за бубон.

Пан Щекєльніков жував смужки риби, ріжучи їх від хвоста до голови своїм довгим, вузьким, схожим на баґнет ножем. Вийнялося нотатник й олівець, відкрилося поруч на шкурі годинник, потасувалося карти. Чинґіз позирав на це з-під лоба з виразом похмурої підозріливости на дубуватому обличчі — але й це не було нічим незвичайним. Лютовець ніколи не повинен дивуватися, що людина така, якою є. Слід було передбачити, як Щекєльніков на Лущія і Лущій на Щекєльніковa можуть зреаґувати, й то без жодних підрахунків, без усієї Математики Криги, із самого лише «погляду», як здатні навіть найтупіші лютовцi.

Спершу приписувалося цьому феноменові психологічні підстави, цілком фізіологічні («тваринний інстинкт істини»!), вбачаючи його причини в довгостроковому впливі тьмідини на електрику головного мозку й тому подібних механізмах, — що буцімто всі, хто живе під Кригою, проявляють тенденцію до такої гостроти, сповненої категоричности й цілком сектантського фанатизму в найдрібніших буденних справах. Тепер, через кілька місяців, вважалося, що це явище має радше багато спільного з тим, як змінюється у Зимі, у двовалентній логіці, сила правила виключеного третього. Адже в Літі нечинні арістотелівські закони, що два суперечливі судження не можуть водночас бути хибними, ані що якщо одне суперечне судження є хибним, то інше мусить бути істинним. У Літі скажеш: «Кожен добрий диявол має хвоста» і «Деякі добрі дияволи не мають хвостів», і вже не знайдете серед цих двох суперечностей жодної істини. Під Кригою, однак, усі «добрі дияволи» та інші самохибні буття випадають з мови, випадають з логіки. Залишається тільки те, що правило виключеного третього заздалегідь заморозило на вістрі або–або. Тому, так само, як не зустрінеш у Краї Лютих доброго диявола, так і не пізнаєш тут Тімофєя Шульца із заячим серцем, ані жалісливого, довірливого Чинґіза Щекєльніковa. Лютовець дивиться і лютовець знає: так–так, ні–ні.

Логіка Криги — заморожуюча свідомість напруга теслектричного поля — робить неможливою думку про предмет, людину, ідеї, характер, який не вміщається цілістю свого абрису в єдиноістині або її неґативі.

Такий собі Чечеркевич, — котрий тепер корчить до свого відображення на відполірованій флязі нервові блазенські гримаси, — в Літі, мабуть, зовсім не відрізнявся б позою і поведінкою і нічиєї уваги б не привертав. Проте тут, під Кригою, незмога інакше його сприймати, по-іншому про нього думати, інших слів до нього прикладати й іншим у спогаді заморозити. Як кожен суб’єкт судження, що перебуває під владою принципу несуперечности…

Пам-плям! Пам-плаґ! І — a młuki duki mułuki! Ułuuuki mułuki! — завив, зойкаючи, укритий рубцями тунґус, хитаючись над смердючим димом і для різноманіття щомиті гукаючи пронизливими тваринними голосами. Виклалося дві колоди карт, записалося порядок розкладу — крапка або тире, одиниця або нуль згідно з мірою його неймовірности — й, зібравши карти знову, тасувалося їх із колодою, поки секундна стрілка на срібному годиннику не відміряла наступні двадцять секунд; тоді знову виклалося серію і поставилося знак. Пам-плам! Пам-плаґ! Добрий і лихий кузени, вихлебтавши чайний окріп і розпустивши на язиці рибу, закопалися під шкури; тепер, під ритмічне бубоніння і ридання шамана, вони вибивалися на поверхню, немов мамути, яких викликали з-під землі, поволі, ретельно, нерухоміючи на довгі миті в напівсні. Етматов не дивився, його вузькі очка були заплющені, затиснуті, а коли він навіть їх розплющував, закидаючи голову назад і роззявляючи заслиненого рота, то вони були цілком вивернуті на білок і сліпі. Рубці, позшивані геометричними стьожками на щоках, горобиново почервоніли, немовби їх припікав мороз. Пан Кшиштоф кашляв, обмахуючись заячою шкарпеткою, — шаманський вогонь задимів усю юрту. Дихалося крізь уста, не піднімаючи очей від карт, замикаючи свідомість від гіпнотичних мелодій камлання. Нуль, один, нуль, нуль. Хвиля має іти за приписом Шляхами Мамутів із частотою три удари на хвилину, а це означає, що навіть дуже коротке повідомлення вимагає близько п’ятнадцяти хвилин на пересилання; проте коротші періоди хвилі надто ускладнювали б прочитання, скорочували екстремуми. Домовилося було, щоби повідомлення не перевищували тридцяти символів. Прийом вимагав, отож, близько години: ритм хвилі відчувалося після кількох тасувань, кінець послідовности розпізнавалося завдяки повторенням, а тому для контролю за похибками потрібне було друге прочитання. Отож, щойно тільки занотувавши в такий спосіб близько ста нулів й одиниць, вийнятих із розкладу карт, дописувалося під ними, так само виражене в коді Морзе, нуль–одиничне гасло, визначене для mademoiselle Філіпов і доктора Тесли, — 101101101110111101111111001001, або AUFERSTEHUNG, — щоб відтак розшифрувати ориґінальний зміст у зворотних операціях математичної логіки. Тих, які Джордж Буль виклав у своєму «An Investigation of the Laws of Thought, on