Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Пан Кшиштоф приніс лорнет, приклав інструмент до очей, відхилившись спеціально так, аби голову на зламаній шиї до сякого-такого горизонтального рівня довести, й скерував його на Байкал.
— І що ви про це скажете? — спиталося.
— Пішки йдуть.
— Пішки?
— І без саней, мабуть. Але в цей бік, пане Бенедикте.
Зітхнулося чорно.
— Ну, погані наші справи. Пане Щекєльніков — до Лущія!
Чинґіз свиснув тунґусів. За кілька хвилин решту табору було згорнуто й спаковано на сани. Заклалося на унти ходаки з кістки й шкіри, щоби не провалюватися у замети, коли доведеться зістрибнути з саней і йти пішки; для лижв то був надто нерівний терен. Тунґуси пересувалися по снігу на так званих полозках, тобто легких дощечках завдовжки понад аршин, шириною три вершки — але для них слід було бути винятково вправним.
Перед від’їздом озирнулося, чи не залишилося нічого істотного на місці нічлігу, але тубільці й японці прибрали все, навіть стос гілок, які щовечора підкладали під намети. Зрештою, незабаром увечері знову випаде сніг, і навіть відбитки на мерзлоті вкриє.
— Ila? — допитувався шаман.
— Лущій. — Показалося на пана Щекєльніковa. — А потім на Шляхи Мамутів. Понял?
— Мамонтов, мамонтов, — бурмотів у шкури Етматов, човгаючи полозками, наче заклопотаний чимось.
Гукнулося Чинґізові, Чинґіз цвьохнув батогом, санки рушили.
Може, й справді тоді на вулиці, останнього дня в Іркутську, сталося щось більше. Зрештою, якби японці або тунґуси побачили таку істину про Сина Мороза, яку запам’яталося, вони й дня не стали б тинятися сибірським бездоріжжям. Знялося на мить обидві пари рукавиць, із двома пальцями і п’ятьма, вийнялося компас, годинник, мапу й записник, а відтак записалося (черкаючи хутко по півслова між підскоками саней) час і напрямок руху, а також заувагу про можливу погоню. Без обізнаних у терені провідників навіґація тут була практично неможлива: компас бреше через маґнетні відхилення на кількадесят градусів, Сонце рухається небом понад 30 градусів нижче лінії схід-захід; але годі також цілком покладатися на ласку провідників. Щодня сумлінно робилося записи. На світанку побачилося на термометрі мінус сорок сім градусів за Цельсієм — пальці мали б умить задубіти, долоні втратити чуття, шкіра мала б уже набути блідо-молочного кольору. Проте цього не відбувалося. Тунґуські мазі не допомагали, бо, либонь, і не мали від чого допомогти. Це був суто біологічний процес, схожий на той, який пройшов малий П’єлка.
З іншого боку, здогадувалося також про ефект пальця Кожинського. Торкнулося істини, й істина замерзла, — але дещо інша від попередніх хибних уявлень, вона тепер пасувала до дещо інших минулих і майбутніх. Не пам’яталося зміни й не пам’яталося того попереднього Бенедикта Ґерославського, бо і як же? — Істина одна, єдиноістина, — а тут серце Зими, а не українські степи Літа. Можна, отож, щонайбільше висновувати з тонких розривів, суперечностей, з висновків про минуле, зроблених на підставі того, що не міститься у спогадах. Котрі, власне, так само належать до свіжозамороженої теперішности, як і тіло, більш стійке до морозу. Бо пам’ятається, як тремтілося від холоду після найменшого зимного подуву під час подорожі Транссибірським експресом, — а якби опинився тут тепер хтось із супутників подорожі в люксі, чи оповів би він ту ж історію про графа Ґ’єро-Саського, єкатеринбурзький мороз, падіння з потяга й катастрофу на станції Стара Зима? Минулого не існує.
Насправді ж нічого не змінилося. Зміна можлива тільки в Історії, і немає Історії поза Кригою, — і немає Бенедикта Ґерославського з-перед Морозу.
Не раз думалося, що, попри все, цього можна навчитися, навіть якщо алетеїчна ємність — це стала властивість, з якою людина просто народжується, адже й навіть попри лихі фізіологічні схильності можна чимало досягти в житті завдяки інтенсивним вправам, наполегливості, повторюваному досвіду. Принаймні важливо не те, я к с и л ь н о, а — к и м замерзнеш. Чи ж не про це говорив Ачухов в останньому своєму повчанні про молитву?
Тож як вправлятися. Сидячи боком на завантажених санях, що акурат сунули пологим схилом серед гірського краєвиду, без особливої впевнености намагалося скласти докупи варшавські й доваршавські спогади; легше пригадувалися події з подорожі Транссибом. Як вправлятися — ну, є схоластичні методи: обери тезу, й борони її у товаристві до останнього. Все одно яку: цю, оту, протилежну, ще іншу — що більше, то краще, що більш різноманітно, то краще. Адже лише таким чином випрацюєш і розпізнаєш у собі щирі переконання у питаннях добра й зла, релігії й політики, людей і світу: змагаючись із чужими переконаннями. Тому християни, виховані серед християн, такі мляві й невиразні у своїй вірі, так — розталі.
Є, мабуть, і брутальніші методи, методи, які полягають у безпосередньому ламанні сорому. Тут, однак, імпульс мусить прийти ззовні — бо хто ж керує власним соромом? Хіба лише панна Єлена. Всмокталося крізь ганчірку в уста мороз, що різав, немов діамантовий пил. Панна Єлена! Ось загадка: девушка, розмазана по стількох можливостях, що вона сама дивиться на себе, як на якусь дитячу фантазію, оповідку, переказану в напівсерйозному флірті, — а при цьому правдива, о, яка правдива, до головного болю, до болю серця правдива. Далебі, phénomène de la nature!.. Втілена брехня! Але чи справді вона така народилася, — чи такою сама зробилася, тобто висловлювалася від самого початку до кінця, як Фелітка Каучук?
Але теж, про що це свідчить у чоловікові, який за подібними жінками упадає і подібної жіночости шукає?
— Скажіть, пане Бенедикте, — запитує пан Кшиштоф, упавши на сани з іншого боку, — ми встигнемо з цим, аби повернутися на Різдво?
— Як Бог дасть, як Бог дасть.
Що було найщирішою правдою, бо фактично вже тільки в ласці небес вбачалося порятунок. Відвернулося мороскляні окуляри від Одина, щоби знеохотити його до подальших розпитувань. Погоня, яка тяглася від Тунки, становила очевидний порятунок: от, тікалося. Але ж усі вони — тунґуси, японці, Щекєльніков — волочилися Сибіром узимку тільки задля того, щоби допомогти Синові Мороза зустрітися з Батьком Морозом, провести переговори з лютими, домовитися про Історію. Отож, рано чи пізно доведеться перед ними стати і
