Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
9 грудня 1924 року, 109 тенебрів.
Пан Щекєльніков потерпав від нудьги. Пан Щекєльніков завжди перебуває у марудному настрої (звідси й чарíвність його щекєльніковська), але тепер його прихопило так сильно, що він узагалі не міг витримати присутности іншої людини; напомпований мазутом ненависти, у відповідь на будь-яке слово, будь-який жест, гучніше дихання — він кидався з убивством в очах нещасному до горла. Два тижні в тісній близькості з ближніми… Що є протилежністю самотности для такого злостивого недовірка, котрий гордує людьми? Він узяв сокиру, махорку, пів-фляги спирту й утік у склисту білість, ледь сонце зійшло.
Помірялося силу теслектричного поля (мінімальне коливання від учорашнього дня) і малося власне повернутися до читання сибірських книжок, коли із боку північних оленів дорогу заступили японці.
— Пане Бенедикте… — почав затинаючись Один, смиренно понуривши голівоньку.
— Га?
— Треба нам дату обрати.
— Ага, ага, дату! — підстрибнув поруч Чечеркевич, дмухаючи тінню з ніздрів, вух і з-під шапки.
— Йдемо в юрту!
— Тут, тут, — сказав пан Кшиштоф.
— Але чому ж акурат на морозі! Намет порожній.
— Бо на морозі ви нам миттю скажете так або так.
Ой, мабуть, це наказ Пілсудського.
— Ну, то що вам у такий милий ранок засмучує душі, панове?
— Ви будете тут чекати батька, чи не так, пане Бенедикте? Але ви не знаєте, коли батько прибуде? Ви не можете вказати день?
Сперлося задумливо на ціпок тьмідинометра.
— Що ж, Тіґрій стверджує, що фатер почув заклик і що він у дорозі. От лише відстані в Підземному Світі годі порівняти з нашими. Це інша географія. Й інший час, який по-іншому минає. Я зробив деякі підрахунки, й вийшло мені, що найбезпечніше зробити ставку на термін у березні. Але й дати травневі або червневі не цілком виключені. Тому я теж думав про те, щоби спорудити тут якийсь триваліший притулок…
— Березневий! Травневий! — заламав руки Один. — Пане Бенедикте, йшлося про щось інше! Йдемо, знаходимо, домовляємося.
— А що, Старий наказав вам повернутися, перш ніж він вирушить із якимось новим розбійницьким наступом?
— Ну, й чому ви так зле про Зюка говорите? — засмутився пан Кшиштоф. — Чи він вам кривду якусь завдав? Чи від смерти-в’язниці не врятував?
Змахнулося тьмідинометром.
— Правда, яке це тепер усе має значення… — Подумалося про прощальне рукостискання з Юзефом Пілсудським, про той ідіотський пакт, укладений з ним, і на мить засумнівалося знову: чи дійсно замерзлося так у власній формі Бенедикта Ґерославського, чи то, однак, клятий Пілсудський зумів чоловіка шармом своїм брутальним обманути? — Хочете повернутися? Повертайтеся!
Вони подивилися один на одного, білість відбилася од білости в широких мороскляних окулярах.
— А не могли б ви, пане Бенедикте, листа якого написати йому?
— Щоби він на вас не розгнівався, що ви мене не припильнували?
— Ну, залишимося до Трьох Царів; дамо вам місця й прізвища, щоби ви змогли сам повернутися. А потім…
— Потім уже все одно? Що ж він знову запланував, що у вас таке бажання повоювати? Га?
— Якби ж то Старий комусь сповідався про свої плани!.. — зітхнув Один.
— Мгм. А чи я вам казав, що Шульц живий і утримує Іркутськ.
— Казали. За допомогою карт наворожили. Тільки що…
— … але, що ви виробляєте, заради Бога святого, вкусило вас щось у зад?!
Чечеркевич метався поруч на снігу, розмахуючи руками й захлинаючись панічною гикавкою. Урешті втямилося, що в цих конвульсіях був, однак, конкретний намір: пілсудчик вказував на точку за наметами, на сході — тільки що руки літали йому на половину дуги в кожному напрямку.
Поглянулося понад окулярами. Пан Щекєльніков біг назад по снігу довгими стрибками, сокира вогнисто виблискувала у нього на плечі. Рука сама потяглася до Ґросмайстера. Збожеволів! Клепку йому відбило на білій рівнині, повбиває усіх! Він убіг між наметів, кинув сокиру на лід, довгу руку встромив в отвір під шкурою і витягнув дубельтівку в хутряному футлярі. Перестріляє усіх!
— Вони їдуть до нас, пане Ґе, — сапнув пан Щекельніков. — Готуйтеся, ну — не стирчіть тут, як хуи на параде!
Один вичарував лорнет, оглянув східний обрій.
— Три або чотири, осідлані олені й одні сани.
Покликалося тунґусів. Настала мить цілковитого хаосу, коли всі хапалися за зброю, виривали один в одного лорнет, вигукували трьома мовами прокляття і запитання не знаючи, чи братися до згортання табору й пакування саней (не встигнеться), чи поспіхом зміцнювати оборону проти ворога (нема як). Хоча про це не говорилося, але слова Етматовa про погоню, яка насувається від Байкалу, міцно засіли в головах. Урешті вийнялося Ґросмайстера, василісковий револьвер злегка засвітився веселкою.
— Пане Чечеркевичу! — вигукнулося. — Беріть оленів і тікайте до лісу! — Коли вони тварин перестріляють, то й людей добивати не муситимуть. А Чечеркевичa, розклеєного від істерії до геройства, не хотілося мати в строю під обстрілом.
Вихопилося лорнет з рук лихого кузена, який сáме пробігав поруч. Факт, четвірка на оленях. Але оті, на Байкалі, — Тіґрій казав, що вони йшли пішки.
— Не стріляти, доки я не скажу! — наказалося. — Опустіть дуло, к чёрту!
І врешті з’ясувалося, що в усьому винна була вроджена підозріливість Чинґіза Щекєльніковa, який у кожній особі, зустрінутій на сибірському шляху, одразу бачив грабіжника або царського шпигуна, й хапався за ножа або дубельтівку, бо такий у нього перший відрух завжди й повсюди.
Тимчасом то були двоє сорóк (росіянин і француз) із проводником і заблукалим у горах попом, котрі поверталися Байкалом до Іркутська із боку Станового хребта. Вони побачили дим на білому виднокраї і завернули сюди, щоби поповнити запаси.
— Може, спирт на продаж маєте, — прохав Віталій Усканський. — Може, трохи м’яса.
Прийнялося їх у теплі намету, вони роздяглися, загрілися біля печі. У попа половина пальців була відморожена, жахливі рани й струпи на обличчі, інші виглядали не набагато краще. За звичаєм подорожнім вони оглядали один одного, шукаючи білі плями. Спиталося б їх, звідки докладно вони йдуть, під якою ізотермою сорочили, якби це, своєю чергою, не вважалося в дорозі за грубе зухвальство й привід для слушної обрáзи.
— Але чому ви не поїхали Зимною Залізницею зі станції Ольхон?
— Станція замкнута,
