Українська література » 🎭 Драматургія » Король стрільців - Іван Керницький

Король стрільців - Іван Керницький

Читаємо онлайн Король стрільців - Іван Керницький
коли вже говорити спортовою мовою. Ми оба відпали в тому кросі, побиті наголову. За той час, як вас тут не було, він високо видряпався. З босяка і безробітного поета з Божої ласки став завідуючим відділом реклями у фабриці батогів і завідувачем серденька панни Ірки…

К л і щ и к.   Е… це неправда!.. Це неможливе!..

М о л о д е ц ь к и й.   Неможливе, та, на жаль, правдиве. Так, так, пригадалась мені, докторцю любий, казка про перегони зайця з їжаком… Ми оба гонили за дівчиною, висолопивши язики, а той лежав собі на ліжку — і добіг перший до мети… Ну, але мені треба якось з того вилізти… Нам, купцям, завжди просвічує одна ідея: щоб тільки інтерес ішов! Що мені не повезло в жениханні, це правда, але на тому ніяк не сміє втратити «Гуцульська молочарня». (Приступає до Баса). Пане директоре, я попрощаюся. Прошу ще раз прийняти мої найщиріші побажання з нагоди вашого цінного набутку в постаті обох Скакунів. Один — це незаперечна підпора клюбу, другий підпора фабрики. Що до мого друга Ґеня, то я за нього ручу! Це дуже чесний і порядний хлопець і справжній поетичний талан. Та ж я його знаю від шкільної лавки!.. Панно Ірусю, віддаю його у вашу опіку, а йому треба доброї опіки, бо то — поет. Добраніч панству, поручаюсь ласкавій пам’яті та молитвам і прошу не забувати про «Гуцульську Молочарню». (Виходить).


ЯВА 14

Б а с.   Ну, ну, але ж то хитра штука з того нашого маґістра. Типовий український жид! Але це добре, що в нас витворюється такий тип рідного шахрая. Ростемо, значить! Герр Ґот, та має мене шахрувати чужий жид, то хай краще шахрує свій, рідний, що, Кліщик? Ого, Кліщик, а ти чого так похнюпився?

К л і щ и к   (холодно). Е… пане директоре, я також попрощаюся… Я виїжджаю…

Б а с.   Ого, а то куди?

К л і щ и к.   Я… мушу виїхати на довший час… На цілі ферії…

І р к а.   Юрку, як то? Ти хочеш нас покидати? Зі своїм апаратом? Юрчику, це дуже не гарно.

К л і щ и к   (глухо). Іро… я мушу…

Б а с.   Ну, як мусить, то мусить, нема ради. Бо, бачиш, я власне хотів дати тобі в моїй фабриці посаду цирулика, ніби фабричного лікаря… Через ферії заробив би ти собі яких пару сот злотих, ну, і мав би змогу закінчити вже раз ті студії до лиха. Тепер маєш прекрасну нагоду, можеш їхати до Відня, до Берліна, куди хочеш. Ну, але як ти не можеш, то трудно.

К л і щ и к.   Е… пане директоре, я, фактично, міг би лишитися…

І р к а.   Браво, Юрцю, браво!

Б а с.   Ну, видиш. То люблю! То розумію! Кліщик, ти маєш голову на карку, я тобі завжди це кажу. Тепер, як ми втрійку візьмемося до роботи, наш поет до фабрики, а ми оба до клюбу, то мистецтво маємо муроване!

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…

Б а с.   Знаємо, знаємо: в тебе вкрали портфель і золотий годинник, так?

К л і щ и к.   Так, пане директоре…

Б а с.   Ану. бачиш… (Вдарив себе рукою по чолу). Слухай, Кліщик! А паркан довкола грища вже помальований?

К л і щ и к.   Ще… ще ні, пане директоре…

Б а с.   Герр Ґот, що то за порядки? Зараз мені берися до роботи! Або є войсько, або нема войська, або мундур до магазину. Позір! Право-руч! Відділ напрям за мною, зі співом, ходом — ррруш! (Виходять).


ЯВА 15

І р к а   (зітхає). Ох!..

П о е т   (зітхає). Ах!..

І р к а.   Нарешті!..

П о е т.   Нарешті!..

І р к а.   Аж тепер!..

П о е т.   Аж тепер!..

І р к а.   Аж тепер ви надрукуєте свої поезії!

П о е т.   Ні! Я тепер усе знищу, спалю!

І р к а.   Але ж Ґенику, навіщо?

П о е т.   Спалю, знищу, — і буду писати наново! Все наново! Ціле життя — наново! Я вірю, що тепер я створю справді щось незвичайне! Ірусю, я… я перероджуюсь, я чую в собі дивний приплив свіжого натхнення… В мені горить святий вогонь, моє серце радісно тривожиться, моя душа вщерть налита щастям… Ох, Ірочко, я знаю, це ви стали моїм натхненням, ви моя муза, моя чарівна фея зелених гуцульських гір, запашних полонин, вщерть залитих золотом весняного сонця, дрімучих столітніх борів, що мріють у голубій далі…

І р к а   (захоплена). Ґенику, як чудово, як чудово! Та ж вам найчистіша поезія просто сама пливе з уст! Ґенику, ось вам папір! Швидко все записуйте, поки ви у творчому натхненні! (Підсуває йому чорнило і папір).


ЯВА 16

Б а с   (вбігає). Що, сину, ти вже пишеш для мене реклямові вершики? Браво, молодець. То люблю, то розумію: властивий чоловік на властивому місці. Слухай, а я собі, власне, викомбінував, як такий вершик має виглядати. Так, розумієш, щоб був рим і ритм, і щоб дядька брало за серце. Слухай, мой, як тобі таке подобається: «Знає ціла Україна, що найкращі батоги з фабрики «Верховина». Або таке: «Знає ціла раса, що найкращі батоги в фабрики Баса»… Знамените, що? Перша кляса, що? Ге, але то треба вміти! Бачиш, я також трохи поет, тільки мені треба тренінґу… О, пиши щось в тім сенсі. Як напишеш таких гамаксойків три-чотири денно, то більше від тебе не вимагаю. Але то добре, що? «Знає ціла раса…» (Вибігає).


ЯВА 17

П о е т   (всміхається). Пропало…

І р к а.   Що?

П о е т.   Натхнення.

І р к а.   Шкода!.. І вже не вернеться?

П о е т.   Вернеться… Це у нас, поетів, так вертається, як грипа… (Сідає). Ірочко! (Бере її руки). Я тобі все завдячую… все… Я буду твоїм досмертним довжником… Але один довг мушу тобі зараз віддати. Такі зобов’язання повинен зараз віддавати кожний жебрак, навіть такий, як я… Це твій поцілунок. (Цілує її, раз,

Відгуки про книгу Король стрільців - Іван Керницький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: