Король стрільців - Іван Керницький

М о л о д е ц ь к и й.   Пане директоре, але ж це напевно той правдивий Скакун!

Ґ е н ь о   (до Баса). Пане! Чи ви директор, чи не директор, мені то фук, але я ґранди не роблю, тільки ви. А ви не будьте такі тамуваті, бо це для мене не є жадна ласка. Спровадили ви мене, ясний гвінт, з порядного клюбу у Львові до якоїсь паршивої діри, де дідько добраніч каже, і за своїх дурних 300 квітів шпіляєте мармуліка!.. Що я тиждень запізнився, це ще не смерть, бо мій фатерко другий раз женився, була морова стипа і тому я трохи забалагурився. Але приїхати — приїхав, приписово, як у книжці стоїть, і голошуся до клюбу. А коли вам не в лад — орезервуар! — я свищу на вашу Собачу Бульку і їду назад до Львова!

Б а с   (якого обличчя щораз то більше прояснюється). Па… не, Герр Ґот, то ви є направду Ґеньо Скакун, правдивий, автентичний, непідроблений Ґеньо Скакун, король стрільців, правий лучник із клюбу «Гуляйполе»?

Ґ е н ь о.   Ну, йо, власноручно, у власній особі! Хіба ж ви мене не пізнаєте з фотографії?

Б а с   (радісно). Сину! А я вже гадав, що тебе цигани вкрали! Це ти — той легендарний футболіст, феноменальний Ґеньо Скакун, король стрільців, слава українського спорту, що стріляє бомби з половини грища, що з карного поля пробиває м’ячем сітку, що має таку холерну праву ногу?.. Оце вона, та твоя дорогоцінна права нога?

Ґ е н ь о.   Йо, та сама, директорцю коханий, та сама! Але ж з вас свій хлоп, директорцю, та я не сподівався, що ви така щира душа. Давайте ґрабу!

Б а с   (вхопив його в обійми). Герр Ґот, мій дорогий хлопче, ти мій спаситель, ти мій рятунок, ти — об’явлення, зіслане мені самим небом! Ґеню, Ґенчику, шибенику, злодію, вітрогоне, я тебе розцілую, я тебе задушу з радощів. Скакун, Скакунчик! Мій правий лучник! Маємо правого лучника! Гіп-гіп-ура! Ми врятовані, ми здобули мистецтво!

Ґ е н ь о.   Ну, йо, та то ясне, як шварц, що здобули. Та, директорцю, та як я вам зашпіляю в атаку, то мистецтво маєте муроване.

Б а с.   Ну говори, ну говори до мене ще тим коханим львівським батярським акцентом. Сину, мені серце росте, коли тебе слухаю. О, то люблю, то розумію. Так говорить спортсмен із крови і кости, а не якась каліка… Сину мій, ти моя гордість, моя надія, та я тебе озолочу!..

Ґ е н ь о.   Файно є, директорцю, бо мені якраз треба валюти. На тім весіллю я чисто сполокався. Дайте мені яку бідну сотку на дрібні видатки.

Б а с   (виймає гроші). Дуже радо, дуже радо, дорогий хлопче. Та ж я тобі рад неба прихилити. А може так умову відразу спишемо?

М о л о д е ц ь к и й.   Очевидячки. Зіхер є зіхер.

Ґ е н ь о.   Директорцю, та на шо так на ґвалт? Умова нам не втече. А щодо посади, то мені всьо фук, я і так не буду сидіти в бюрі. А сьогодні — то я маю ще охоту піти потанцювати. Директорцю, є тут якийсь свій льокаль, де можна б забавитись, але так, на цілий регулятор?

М о л о д е ц ь к и й.   Поручаю вам «Русалку». Там приходять дуже гарні дівчата.

Ґ е н ь о.   Йо, я на то лечу!

Б а с.   Добре, добре, коханий хлопче, гуляй, танцюй, але завтра — обов’язково на тренінґ.

Ґ е н ь о.   Та йой, директорцю, вже ви тим не журіться. Я тепер у штосі, нехай сховається сам Лєньо Скоцень з «України». Ага, директорцю! Я вириваю, а там, у сінях, я лишив свої валізки, нехай хтось затаскає до пансіону, бо я там закватирувався на ваш рахунок. Ну, то віват, директорцю коханий, дай нам Боже рум! Тримайтеся, панство, гуд бай! (Виходить).

Б а с   (дуже радий). Ну, слава ж тобі, Боже! Я вже воскрес, я вже віджив наново, я вдруге на світ народився! Ми не лежимо! Ми стоїмо! Ми врятовані. Мистецтво маємо в кишені… Ну, очевидячки, як тільки той другий Скакун також не схоче встругати мені якоїсь… містифікації…

М о л о д е ц ь к и й.   Але ж, пане директоре, тут не може бути жодного сумніву. Я вам даю слово чести, що цей Скакун є напевно той Скакун, якого вам треба.

Б а с.   Но, но, маґіструню, я вже вам не вірю… Ви вже мене раз набрали.

М о л о д е ц ь к и й.   Ґратулюю, пану директорові! З таким змагуном наш клюб напевно перейде до екстра-кляси.

Б а с. Герр Ґот, кажете, що перейде? О, видите, маґістер, то люблю, то розумію. Бачу, що ви починаєте цікавитись загальногромадськими справами. За те вас шаную.

М о л о д е ц ь к и й.   Сердечно вдячний, пане директоре (Тихіше)… Але тепер того нашого самозванця треба чимскоріше спекатися… Просто — нагнати його геть і по скінченій параді. Для таких людців треба бути безоглядним!

Б а с.   А так, так, треба бути безоглядним. Та ж це була ординарна ґранда, цього дарувати не можна. (До поета). Ну, а що ви на це скажете, пане ласкавий? Я думаю, що після того, що тут сталося, ви не маєте чого тут довше робити.

П о е т.   Я так само думаю, пане директоре. Після того, що сталося, я не лишуся тут ні секунди довше. Тільки… прошу мені врешті дати змогу вбратися!

Б а с.   Коли в мене вже злість перейшла, і я вже не можу на нього сердитись. Ну, бо мистецтво вже маю в кишені…

І р к а.   Татку! Пан Скакун нікуди не піде. Він лишиться тут, у нас!

М о л о д е ц ь к и й.   А, то вже щось нового.

Б а с.   Так, так, дитинко, пан Скакун лишиться, тільки не той, що тут в лахах лежить, а цей другий, футболіст.

І р к а.   Ні. Власне той лишиться, що тут лежить!

П о е т.   Але ж панно Ірко, я… я протестую, я…

І р к а   (до поета). Будете ви там тихо? (До Баса). Татку, хоч пан Скакун не вміє копати м’яча, але він напевно поможе