Майстри часу - Іван Антонович Кочерга

Карфункель. Нi, не божевiльний.

Гарматний пострiл.

Ага! Вi чуєте? Вi чуєте, як б'є цей годинник? Дi штунде гат гешляген. Ваш час пробiль! Подумайте самi про вашi хвилини.

Полковник (розлючено). Мовчiть! Поручику! Взять!

Вбiгає офiцер, за ним двоє солдатiв.

Офiцер. Пане полковнику! Тривога! Прорив! По станцiї б'ють з панцерника.

Гарматний пострiл.

Карфункель. Ага! Я казаль! (Спокiйно заводить годинника).

Полковник. Та звiдки? Де? Ви з глузду з'їхали! Тут i фронту нiякого немає.

Офiцер. Так точно. Червонi наступають з Тернiвки. З пiвночi. А це, певно, партизани. Якийсь шалений панцерник прорвався в тил.

Гарматний пострiл. Дзвiнки. Телефон.

Карфункель (спокiйно). Поспiшайте, гер полковнику. Вашi двадцять чотири хвилини скоро проходiль.

Полковник (люто). А я вас все-таки розстрiляю! Подати автомобiль. Я їду в мiсто. Поручику, ви залишаєтесь комендантом станцiї. Поставте варту до заарештованих. Розпорядiться по станцiї. Евакуюйте що можна. А через двадцять хвилин — усiх розстрiляти.

Поручик. Як, пане полковнику, i нiмця? Насмiлюся доповiсти, що…

Полковник. Ну, добре. Нiмця поки що евакуюйте. Там побачимо. Цих двох. Ходiм!

Поручик. Слухаю, пане полковнику!

Полковник i обидва офiцери виходять.

Поручик (до солдатiв). Стерегти заарештованих. Один — бiля дверей, другий — пiд вiкном.

Виходить. Солдати замикають дверi i теж виходять.

Юркевич (кидається до вiкна). Вартовий! (Пробує дверi). Замкнуто. Лiдо, моя дорога Лiдо! (Бере її руки). Невже ж я знову бачу тебе, бачу твої милi, рiднi очi, про якi я так часто мрiяв усi цi роки нашої розлуки!

Карфункель (який тим часом сiв на столi i розглядає годинника, встромивши око в лупу). Зальбадерей! Пустий балакня…

Лiда. Любий! I ти мене не виказав — тебе мордували!

Юркевич. I тепер, через сiм рокiв, знайти тебе, щоб знову… щоб знову втратити. Нi, нi, це неможливо! Час зупинився, вiн наш, вiн наш, моя Лiдо!..

Карфункель. Зальбадерей! Ейн нар. О, один дурень — що вiн знає про час?

Лiда. Так, так!

Юркевич. Двадцять хвилин життя i любовi — та це ж вiчнiсть!

Карфункель. Не забуваль мiй урок. Хм…

Юркевич. Тiльки мiщани лiчать час роками — ми будемо лiчити його ударами нашого серця! I кожен удар, кожен удар вiддамо нашiй любовi!

Лiда. Так, так, нашiй любовi! О, як же я люблю тебе тепер, мiй єдиний!

Гарматний пострiл.

Юркевич. Лiдо, моя кохана Лiдо! Яке щастя… припасти до твоїх уст… вмерти… лишитися з тобою назавжди! Випити до кiнця цi останнi хвилини нашого життя!

Карфункель (продовжуючи копирсатися в годиннику). О, Зальбадерей, о, пустий балакня! Який останнiй хвилина? Ваш останнiй хвилина буде через тридцять рокiв. Укупi вмираль! Вона ще вас кидаль — цей дiвчинка, поки ви вмираль…

Юркевич (обертаючись). Ви брешете!

Карфункель (спокiйно). Ну, то вi її кидаль унд дамiт пунктум. Брязкiт розбитої шибки. Куля вибиває з рук Карфункеля годинник.

Юркевич. Боже мiй! Сюди стрiляють!

Карфункель (розлючено). О, ферфлюхте гейденлерм! Проклятий метушня! Розбиваль мiй кращий хронометр! Каналiї! Негiдники! (Лазить по пiдлозi, збираючи механiзм).

Тривога. Рушнична стрiлянина.

Лiда. Стривай! Ти чуєш! Це нашi! Вони близько! Вони не дозволять, щоб нас убили! (Бiжить до вiкна). Так, так! Скрiзь панiка! Солдати тiкають, кулемет. Ага! Сиплеться штукатурка… Кулi б'ють в естакаду… Впав офiцер!..

Мiцний стукiт у дверi.

Юркевич. Ламають дверi. Треба їх чимось заставити. Вони можуть нас убити, вiдступаючи…

Тягне до дверей меблi.

Лiда. В мене є ще один револьвер. Ми будемо оборонятись.

Юркевич. Так, так! Жити, жити! Дихати на повнi груди, жити з тобою, моя Лiдо!

Карфункель (продовжуючи збирати колiщата з пiдлоги). Зальбадерей! Вiн уже роздумиваль умирать…

Пострiл пiд дверима. Шум боротьби.

Голос за дверима. Вiдчинiть! Свої! Товаришу Юркевич!

Юркевич (у захватi). Таратута! Врятованi!

Дверi вiдчиняються. Входить загiн червоноармiйцiв. Попереду Таратута.

Таратута. Товаришу Юркевич! Баришня, мадамочко! Ура! Живi, не спiзнився?

Лiда (кидається до червоноармiйцiв). Товаришi! Рiднi! (Тисне їм руки). Якого полку?

Юркевич (хапає руку Таратути). Таратуто, друже мiй любий! Це ти нас визволив?

Таратута. Та вже так вийшло. Спасибi, братва попалася знайома. Згодилися в тил один броневик пустити. Для тебе, друже, i станцiю здобули, i все на свiтi.

Юркевич. Та коли ж ти встиг, каналiя? (Смiється вiд щастя).

Таратута. Та хiба я час лiчу чи мiряю?

Юркевич. Правда, Таратуто, правда — його нi полiчити, нi вимiряти.

Входить ще загiн з командиром. Вводять кiлька чоловiк заарештованих, у тому числi Лундишева.

Командир. Зайняти всi виходи. Єфiмов, займи телеграф! Заарештованих замкнути поки що тут. А це що за громадяни?