Майстри часу - Іван Антонович Кочерга

Лiда (дiстає з зачiски згорнутий тонкий папiрець i подає командировi), Я — полiтробiтниця подиву вiсiмнадцять. Нас засудили до розстрiлу — мене i цього товариша, вiн вiдмовився виказати мене бiлим.

Командир. Лiда Званцева! Радий вас бачити, товаришко!..

Карфункель. Гер командир! Накажiть даваль мiй поїзд. Я не можу бiльше втрачаль час через ваш вiйна.

Командир. А це ще який нiмець?

Лiда. Його заарештували разом з нами за те, що вiн протестував проти нашого розстрiлу.

Командир. Дякую вам. Ви свободнi, товаришу!

Карфункель. Звободнi, звободнi — менi потрiбний поїзд, а не ваша звобода.

Лундишев. Це неподобство! У мене бiлет i плацкарта. Скажiть, щоб повернули мої речi! Це грабiж!

Карфункель. Я не можу втрачаль час. Я рахуваль кожен хвилина.

Командир. Тихше, тихше! Для нас не цiкавi вашi розрахунки. У революцiї свiй годинник — вiн iде все вперед, а коли б'є — настає новий час.

Гарматний пострiл.

Командир. Чули?

Юркевич. Я вам казав, майн гер, що є майстер дужчий за вас — революцiя. Ваш годинник розбитий.

Карфункель. Зальбадерей!

Завiса.

Та сама станцiя. 1920 рiк. Зима. Кiмната занедбана, давно не метена. Скрiзь бруд, недокурки, мотлох. Кiлька жiнок туляться на лавках, грiючись по черзi бiля поганенької пiчурки, що поставлена в кутку.

Увiходять двоє залiзничникiв в кожухах i з дорожнiми клунками на плечах.

1-й залiзничник (до жiнок). Здрастуйте. Не було товарного?

Усачиха. Не було. Певно, скоро буде.

3-я жiнка. Куди це ви, Семене Терентiйовичу? Невже на село? Чи, може, в мiсто, як мiй?

1-й залiзничник (хмуро). Ну, а що ж — з голоду здихати…

2-а жiнка. Правильно. Всi пiдуть.

2-й залiзничник. Нехай їм чорт паровози водить.

1-а жiнка. Та Черевко, Трохимич. Цей совєцькому чорту продався, старий собака.

Увiходить Черевко, мовчки, докiрливо дивиться на залiзничникiв, тi вiдвертаються.

Черевко. Куди це ти напосудився, Терентiйович? Мовчиш? Соромно в очi дивитись? Коли робоча армiя на фронт iде — паровоз кидаєш? Ех…

Усачиха (розлючена). Та тобi яке дiло? От i пiде. Ти хiба його дiтей нагодуєш?

1-й залiзничник. Та чого ти до мене присiкався? Я тобi не заважаю — хочеш комiсаром задєлаться — твоє дiло. А менi дiти дорожче.

Увiходить Черевкова жiнка — Оля. Вона постарiла, змарнiла, але, як i ранiш, приваблює своєю лагiдною усмiшкою, миловидним i нiжним обличчям.

Оля. Андрiй Трохимич! Ти скоро додому? Серьо-жi погано.

Черевко (нетерпляче). Постривай, Олю, — немає часу — потiм. Дурень ти, дурень, Терентьїч, i говорити з тобою не варто. А ось вiд тебе, Василю Iвановичу, скажу по правдi, не сподiвався…

Оля. Андрiй Трохимович…

Черевко. Зараз, Олю, зараз — я знаю.

Оля (крiзь сльози). З Серьожею погано — серце зовсiм завмирає. Пiди ще в мiсто, пошукай камфори — може, в Червоному Хрестi…

Черевко. Пiду, Олю, — зараз. Так, не сподiвався, Василю Iвановичу, не сподiвався. Разом в дев'ятсот п'ятому бастували, разом паровози вiд нiмцiв рятували — а тепер, у таку хвилину, свiй пролетарський пост покидаєш?! Соромно, Василю Iвановичу, — не сподiвався.

2-й залiзничник (пiдводиться). Та ну тебе, не тягни — i без того гiрко. Ходiм закуримо, чи що, з горя.

Черевко (радiсно). Не поїдеш? От спасибi, Васю. Не зрадив.

Оля. Андрiю Трохимовичу…

2-й залiзничник. Та ходiм уже…

Усачиха. Уговорив-таки, язва. Укомiсарив!

2-а жiнка. Чисто що укомiсарив, оратор. Партеєць.

Черевко. Зараз, Олю, зараз. Ходiм, Василь Iванович, — я тобi й паровоз наготовив.

Виходять.

2-а жiнка. Товарний!

Пiдходить товарний поїзд. Всi кинулись на перон, Оля сiдає на лавку, сумно похиливши голову. Входить Юркевич, змарнiлий, обшарпаний. Мовчки сiдає поруч на лавку, закурює цигарку.

Юркевич. Не полегшало хлопчиковi?

Оля. Де там. Серце зовсiм не працює. Доктор сказав — камфори. А де її взяти — в жоднiй аптецi немає.

Входить, як завжди жвавий i веселий, Таратута з живою куркою пiд пахвою. За ним Усачиха.

Таратута (вiдбиваючись на ходу вiд Усачихи). Геть! Вiдчепись! Кажуть тобi, непродажна.

Усачиха. Та навiщо тобi курка, куродав непутящий! Я ж тобi гарну цiну даю — двадцять тисяч!

Таратута. Котись, котись. Я курми не торгую. Геть! (Бачить Олю). Олечко, красуне моя безутiшна! А я тебе по цiлому вокзалу шукаю. Курочку тобi привiз для твого мальчонки. Ну, що, як вiн? Стрибає?

Оля (бере курку i ховає в кошик). Та що це ти, Та-ратуто, як тобi не соромно. (Цiлує його i плаче).

Таратута. От тобi й маєш! Зараз i крани вiдкрила!

Оля. Кепсько Серьожi, Таратуто, — серце не гiра-цює.

Таратута. Не сумуй, Олю, — пiдправимо i серце. Ба! кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Яка зустрiч! Чого це ти такий маланхольний, кислий?

Юркевич. Так взагалi. Кепськi дiла, брат Таратуто. А