Майстри часу - Іван Антонович Кочерга

Вертається поручик з другим офiцером — полковником, за ними Лундишев i Карфункель. Полковник пiдозрiливе оглядається.

Лундишев. Нарештi ми про все дiзнаємось. Мiй полковнику, з'ясуйте ж нам кiнець кiнцем, в чому рiч? Що значить ця тривога? Чи буде сьогоднi поїзд на Шепетiвку?

Юркевич (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин. I де вiн пропав, каналiя?..

Карфункель. Я, я — нах Шепетофка. Я не можу чекаль! (Виймає з кишенi ще одного годинника i накручує). Зальбадерей!

Полковник. Пробачте, граф, я не маю змоги! Зараз не такий час. (Вiдводить поручика на авансцену). Кепськi новини. Пiд Дмитрiвськом наших розбито. Пiд Бiлгородкою — прорив. Але не в цьому справа. (Озирається на Юркевича). Зараз приїде ця бiльшовичка, шпигунка. Треба й негайно лiквiдувати.

Поручик. Слухаю, пане полковнику!

Полковник. У неї важливi вiдомостi про наше розташування, про плани бiльшовикiв.

Юркевич (нервово ходить по кiмнатi, дивиться на годинник). I де вiн пропав? Пройшло вже сiм хвилин. Що робити? Пiти туди — розминешся. Зараз буде поїзд.

Карфункель (дивиться на годинник). Пройшло тiльки сiм хвилин. Коли ж буде поїзд? Що робити? Зальбадерей!

Юркевич (пiдходить до Карфункеля i хапає його за руку). Ви ж майстер часу — ви знаєте його закони. Зробiть, щоб вiн зупинився хоч на двадцять, хоч на десять хвилин. Щоб не прийшов цей поїзд, який везе менi муку i смерть.

Карфункель. Зальбадерей! Що таке час? Для вас вiн iде занадто швидко, для мене, навпаки, дуже поволi. Такий час — тiльки наше почуття. Його взагалi немає.

Юркевич. То хiба є iнший час?

Карфункель. Так, є — i я його знаю. Справжнiй час, якого люди не помiчають, бо не знають, як його рахуваль. Знаю тiльки я, Тобiас Карфункель, i я зроблю свiй годинник, що покаже не той час, який нам здається, а той, що є насправдi. Ха! Дi ур дер варгафтiгер цайт.

Юркевич. Ви божевiльний! Можна з'їхати з глузду, слухаючи вашi химери.

Карфункель. З'їхати з глузду? Зальбадерей! Для майстер не потрiбний ваш глузд — вiн слухає свiй генiй.

Поручик. Але як її пiзнати, пане полковнику?

Полковник. В тiм-то й штука. Бачите цього цивiльного в сiрому капелюсi? Його прiзвище Юркевич. У мене є вiдомостi, що вона йому писала. Треба його обшукати i примусити… Ви розумiєте?

Поручик. Ага, розумiю: полювання на живу принаду.

Полковник. От-от!

Юркевич (дивиться на годинник). Ще двi хвилини! Нi, це неможливо! Краще пiду туди…

Iде до дверей. Полковник заступає йому дорогу.

Полковник. Пробачте, одну хвилину. Ваше прiзвище Юркевич?

Юркевич (здивовано). Так… Але дозвольте…

Полковник. Будьте ласкавi, покажiть нам листа, якого ви сьогоднi одержали.

Юркевич (спалахнувши). Але дозвольте! З якого права?

Полковник. З якого права? (Голосно). Пане поручику, попросiть усiх вийти. Панове, прошу всiх вийти!

Поручик. Прошу вас, панове! (Випроваджує Лундишева i Карфункеля).

Лундишев. Але дозвольте! Яка пiдстава?

Карфункель. Дає iст унергерт! Як ви смiєте?

Поручик виштовхує обох.

Полковник (до Юркевича). Ви чули? Покажiть листа!

Юркевич. Якого листа? Я протестую!

Полковник. Та що ви — дитина чи iдiот! Не змушуйте мене вдаватися до iнших… (Виймає револьвер).

Юркевич. Це насильство. Я буду скаржитися. (Виймає i вiддає листа).

Полковник (вихоплює i нашвидку читає). Чорт побери! На машинцi. Хитра, стерво! Значить, ви з нею листуєтесь? А ви знаєте, чим це пахне? Ви заарештованi. Поручику!..

Юркевич. Але дозвольте! Я її не бачив сiм рокiв!

Полковник. Не морочте нам голови. Єдиний спосiб загладити вашу провину — це допомогти нам її заарештувати.

Юркевич. Що таке? Та ви з глузду з'їхали!

Полковник. Якщо ви не хочете, щоб вас негайно розстрiляли, ви повиннi йти на перон i зустрiти цю особу. Зрозумiли?

Юркевич (трiумфуючи). А! Значить, ви не знаєте її в обличчя! То будьте ж певнi, що я вам її не викажу. Я зараз же йду додому.

Вбiгає захеканий Таратута. Обидва офiцери наставляють на Юркевича свої револьвери.

Таратута. Товаришу Юркевич! Готово! їдьмо!

Полковник. Ви зараз же будете розстрiлянi.

Юркевич. Нехай, але я вам її не викажу.

Таратута. Так i єсть! Спiзнився! А все через курей проклятих! Звиняюсь, ваше високородiє, менi треба до громадянина Юркевича.

Полковник (повертається з загрозою). А! Тобi треба! Поручику, взяти його.

Таратута моментально зникає. Цiєї хвилини ще один поручик i двоє солдатiв вводять Лiду. Тепер це елегантно вдягнена i дуже гарна дiвчина 25–26 рокiв.

Полковник (до Юркевича). Востаннє пропоную вам iти на перон i зустрiти цю жiнку. Чули? Через п'ять хвилин буде пiзно.

Юркевич. Нi, нiзащо!

Полковник. Ви зараз же будете розстрiлянi! Чуєте?

Юркевич (помiчає Лiду, здригається). Нехай! I все-таки я вам її не викажу!

Полковник (кричить). Мовчать! Я сам вас уб'ю як собаку! Мовчать!

Поручик. Пане полковнику, тут стороннi…

Полковник. Мовчать!

Другий офiцер. Пане полковнику…

Полковник (обертається). Га! Чого вам треба?

Офiцер. Дозвольте доповiсти. Ми зараз затримали цю даму. Вона приїхала автомобiлем. З боку Чабанiв.