Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

— Передбачається гарна погода. Пора покупатися, на сонечку полежати. За ці три дні обридливого дощу людина вже скучила за сонцем. Ну, хлопці, вище голови! Ви дали маху, це факт. Але ж нічого поганого не сталося, це головне! Андрійко знайшовся. А таємниці ніякої немає. Є тільки літо, сонце, канікули… Ідіть, користайтесь…

Хлопці теж підвелися, але не поспішали.

— Значить, усе ясно і просто… — заявив гробовим голосом Здісь.

— Звичайно!

— А те, про що розповідав Андрійко, це все привиділось?

— З піратом Джакі — непорозуміння. А з цеглиною — випадковість, на щастя, не небезпечна.

Хлопці дивились у підлогу. Дивно, адже вони не хотіли вірити Андрійкові, коли той розповідав їм про свої побоювання. Висміяли його тоді. А коли тепер цей тип з безперечною логікою доводив, що вони мали рацію, не повіривши йому, хлопцям здалося, що їх підвели, обікрали, прирекли на життя в такому буденному прозаїчному світі, що не варто втрачати на нього час.

Бальбінський дивився на них, посміхаючись.

— Ну, якщо хочете, залишайтесь тут! Я піду туди, здається, пірати з Люциною і прекрасною Неллі збираються на пляж.

Хлопці розступилися. Він пройшов між ними, поплескав Андрійка по плечу. Але той навіть не посміхнувся. Потім мовчки рушили за Бальбінський. Внизу вони нікого не застали. Всі вже пішли на пристань. Тоді Андрійко і Бальбінський заговорили водночас.

Бальбінський сказав:

— Що ж, ви маєте рацію. Гожиялки без таємниць якісь прісні.

А Андрійко промурмотів.

— Але з цією «ідійоткою» — це не привиділося…

І він розповів історію про перший гожиялківський вечір. Бальбінський тільки засміявся.

— Любий хлопче! Не одне подружжя веде подвійне життя саме такого типу. На людях воркують, як голубки, а сам на сам хапаються за чуприни і б'ються.

— А крадіжка?

І Андрійко розповів про грудинку, яку поцупила Суламіф, слова прекрасної Неллі про крадіжку і рішуче прагнення Сикуса затушувати все це.

Але кількома словами Бальбінський розвіяв і ці сумніви.

— Ти знаєш, скільки цієї грудинки з'їла ваша Суламіф? Може, тільки шкірку? Може, справді решту сховала передбачлива хазяйка або її раніше з'їли? Ну, а хазяїн хотів пояснити це більш пристойно, думаючи, що дружина невміло викручується.

Навіть Андрійка це переконало. Над Гожиялками небо стало зовсім блакитним. В буквальному і переносному розумінні. Хлопці хотіли попрощатися з Бальбінський, піти собі кудись, Куцик навіть зітхнув.

— Кінець кінцем, хлопці, ми ж приїхали сюди не назавжди. Хоч завтра можемо запрягти «Аталанту» і поїхати, правда? З цим косінням уже нічого не вийде. Ну, пішли!

Стільки самозречення було в цій промові, що й у Бальбінського щось розтануло на обличчі.

— Почекайте хвилину, — сказав він.

— Чого? — зневажливо спитав Войтек.

— Чорт з вами! — заявив раптом Бальбінський. — Почекайте трохи. — Він глянув на годинник. — Пів на шосту. Зараз прийде сюди Подсядло. Он іде!

Вони здалека побачили дядька з Івішок, який ішов до них.

— Хай вам чорт. І так мені перепадає через вас. Ну, влетить трохи більше. Підете зі мною.

— Куди? — не зрозумів Андрійко,

— В твоє ядро темряви. Ловити Невидимого.

Бальбінський стільки наговорив хлопцям, що вони навіть не зраділи, не повеселішали, тільки безтямно дивилися на чоловіка в білій пілотці.

— Ви мов безгрішні ангели, — зітхнув Бальбінський. — Винні в цьому ми! Виховували так, що кожен може водити вас за ніс. Але тепер ніколи вдаватися в подробиці. Скажу тільки, що все, розказане вам тоді в башті, правда. Ми йдемо ловити того, від кого ховався в ялинках Андрійко. Це дуже небезпечно, тому ви повинні мене слухати. А хто не слухатиме, того вижену в шию! Зрозуміло? Ну, ходімо.

Не чекаючи їхньої згоди, Бальбінський рушив назустріч Подсядлу. Мовчки привітавшись, вони рушили до лісу.

— Іти по одному! — пошепки сказав Бальбінський. — Не галасуйте. Ніяких балачок! А, чорт! Зачекайте!

Минуло хвилин десять, доки Бальбінський повернувся. За ним дріботіла небезпечна Суламіф.

Хлопці так захопилися атмосферою походу, що навіть не спитали, навіщо потрібна Суламіф.

Попереду прямував Бальбінський, позаду, як завжди, Андрійко. Вони пройшли лісом до озера. Там звернули ліворуч. Бальбінський обернувся, грізно глянув на хлопців і приклав палець до рота.

Йшли так хвилин п'ятнадцять. Праворуч між деревами замиготіла бліда поверхня страшного озерця Радість. Ось ялинкова алея.

Біля першої ялинки стояв якийсь чоловік у цивільному і міліціонер. Бальбінський щось шепнув їм. З їх жестів можна було зрозуміти, що тут не трапилося нічого, вартого уваги.

Поволі йшли вгору. На подвір'ї Бальбінський, навіть не зупинившись, звернув до будинку, на ту доріжку за кущами. За поворотом уже не було купи гілок, доріжка, яка перетинала здичавілий сад навскіс, так заросла травою і бур'яном, що її майже не було видно.

Бальбінський зупинився, жестом наказав хлопцям залишитись на місці, а потім відійти за ріг будинку. Товариші переглянулись неохоче, але Бальбінський так люто глянув, що вони не наважились перечити.

Хлопці стояли за рогом. Куцик незабаром помітив, що через вікно, біля якого вони стояли, можна побачити ще одне вікно — в сад. Хлопці підійшли ближче один до одного. Вони бачили, як Бальбінський і Підсядло дійшли до кінця саду, до перших дерев лісу, як звідти виглянув ще один у цивільному, і всі почали шептатися.

Потім усі троє зникли в кущах. День уже згасав, десь ліворуч запаморочливо солодко пахло липовим цвітом.

Войтеку і Здісеві уже набридло чекати. Один шепотів, що краще було б скупатися, другий висловлював думку, що, може, цей Бальбінський знову їх дурить. Однак ця думка не дістала підтримки. Тут були якісь цивільні і міліціонери! Це вже не брехня!

Але ще з півгодини минуло, і ніяких ознак того, що за кількасот метрів щось діється, хлопці не помітили. Тільки Андрійко раптом одвернувся від вікна і навіть