Четверо в яхті - Їжаки Путрамент
— Він, мабуть, думав, що це Крюгер. Він же в цей вечір приходив до палацу. Так, Андрійку? Вона, — Бальбінський вказав пальцем на Суламіф, — саме тоді пережила перший приступ переляку.
— Так, так! — крикнув Андрійко. — Що з нею трапилося? Чому вона боялася? Чи завжди поблизу був Крюгер?
— Здається, так.
— Тоді, з цеглинню, це він?
— Він енергійно заперечує. Говорить, що це випадково. Ми були там на горищі, над маврітанським входом. Важко встановили, чи він бреше, чи ні. Хтось там останнім часом рився, це напевно. Але чи тоді ввечері, чорт його знає…
— До речі, про чортів… — вставила Люцина. — Що було з фанерою?
Бальбінський розвів руками.
— Оце безумовно чортівська справа. З Радостом — ви знаєте. Що Подсядло знайшов виламані двері — це не дивно, стільки тоді вешталося мародерів. Але що вночі фанера крутиться туди-сюди — цього я не можу пояснити.
Куцик пробурмотів.
— Пацюки.
— Такі спритні, що пересунули?
— Ні, але вони так бігали, що я вночі заліз туди і кинув палицею.
— Чому ти раніше цього не сказав? — підскочив до нього Войтек.
— А що тут такого? Чим тут хвастати?
— Справді! — забурчав Здісь. — Він же тільки тоді говорить, коли може похвастатись. Якби він убив пацюка, нам би довелося вислухувати його цілий місяць!
— О, значить і тут нечисті сили розвіялись, — не без жалю ствердила Люцина. — І все стає таким простим…
— Ну, не все. — Андрійко хотів її втішити. — Адже Суламіф має здібність пізнавати злочинців. Якби не цей її справді надприродний жах…
Бальбінський посміхнувся і підняв руку.
— Прикро мені, що я позбавляю справу решток поетичності. Цей жах зовсім звичайний, прозаїчний, я б сказав, грубуватий, брутальний. І аж ніяк не різниця в політичних поглядах і низькі моральні якості Крюгера перелякали небезпечну Суламіф. Причина тут скоріше в деяких подробицях з його біографії.
Хлопці поблажливо і ввічливо посміхнулись, як годиться, коли жарт не вдається, але Бальбінський дуже серйозно говорив далі:
— Так, друзі мої, насправді! Ви знаєте, чим займався Крюгер після війни, доки одна, так би мовити, шановна організація не завербувала його знову для важливих державних справ? Він ловив бездомних собачок, здирав з них шкуру і топив сало. Ну, просто він був собачником! Очевидно, це заняття створюй навколо людини відповідну… гм… атмосферу, яку відчувають істоти з тонким нюхом. От і вся таємниця.
П'ятеро слухачів переглянулись.
— Ну, вже все? — спитав Бальбінський підводячись. — Є питання?
— Аякже! — вигукнув Куцик, ляснувши себе щосили в чоло. — Ви ж нам не сказали найважливішого!
— А саме?
— А що цей страшний Хаузгофер робив у Гожиялках? Чим він займався?
Бальбінський якось дивно посміхнувся.
— Правильно. Про слона ми й забули! Він робив страшну річ. Готував смерть. — Бальбінський глянув на хлопців. Од посмішки на його обличчі не залишилось і сліду. — Так, так, дорогі мої. Це не метафізика і не метафора. Це дуже точна математична формула. Хаузгофер створив у Гожиялках науковий інкубатор смерті. Звичайно, йшлося не про якісь там атомні бомби, бо для них потрібні великі промислові підприємства. Ні, Хаузгофер не був фізиком, він був біологом. І скоріше — танатологом. Розумієте? Біологія — це наука про життя, танатологія — це наука про смерть.
Бальбінський знову сів і запалив цигарку.
— Я догадувався про щось таке вже хоч би тому, що були обрані Гожиялки, тобто місцевість, віддалена од великих джерел енергії, од людей, з добрими умовами для тваринництва. Мені дуже допомогли розповіді твоєї Ельфріди, Андрійку.
— Про нутрій?
— Не тільки, не тільки. Вона говорила про борсуків, білок, різних тварин. Показання Крюгера разом з моїми припущеннями дають змогу зробити висновок, що головний напрям дослідів Хаузгофера — це універсалізація, поширення, так би мовити, токсичних, тобто отруйних властивостей окремих фільтруючих вірусів. Ви знаєте, що деякі хвороби, смертельні для худоби, зовсім не шкідливі для людей. Сплячка, яку переносить муха цеце, як стверджує Лівінгстон, у верхній течії Лімпопо вбивала велику рогату худобу, але не шкодила козам. Хаузгофер намагався надати окремим видам вірусів таких змін, які поширили б їх токсичність на якнайбільшу кількість видів і передусім на людину. Своєї роботи він не довів до кінця. За твердженням Крюгера, який, правда, зовсім не розбирається в науковій стороні справи, саме це й викликало лють Гітлера. Як виявляється, я помилився в першій розповіді про Хаузгофера. Його розстріляли не тільки за знайомство із Штауфенбергом, але й за те, що він не встиг вчасно виготовити свою нову зброю. Очевидно, Гітлер, переляканий замахом, довідавшись, що Хаузгоферу потрібен ще цілий рік, доки нову зброю можна буде застосувати на фронті, страшенно розлютувався і наказав стратити не тільки Хаузгофера, але й всіх його наукових помічників, усіх тих, хто знав мету лабораторних робіт і пізніше зміг би щось про це розповісти. Крюгера врятував якийсь приятель із служби безпеки, додумавшись розжалувати його в солдати.
Бальбінський затягнувся цигаркою, трохи помовчав, дивлячись на спалений сонцем невеликий скверик. Нарешті він знову почав:
— Знаєте, це свідчить про те, що Гітлер досить тверезо оцінював тоді ситуацію на фронтах. Він знав, що не витримає й року. Тому й не хотів, щоб дізналися й про цей жахливий факт…
— Невже справді це було так жахливо? — недовірливо прошепотів Андрійко.
— Мій любий! Під час першої світової війни втрати від висипного тифу і звичайного грипу або іспанки, як тоді його називали, були набагато більші, ніж втрати на фронті. Адже обидві ці хвороби вже були відомі. І, незважаючи на це, мільйони людей стали їх жертвами. А Хаузгофер намагався вивести новий вид вірусів, які б викликали епідемії, досі зовсім невідомі. Звичайно, це було б набагато гірше для людства…
— Але це ж, кінець кінцем, вдарило б і по німцях?
— Здається, Хаузгофер повинен був розробити комплекс захисних засобів. Хоч, власне кажучи, наприкінці Гітлер дбав уже тільки
