Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

— З якого приводу, — звернувся він до Швейка, — вас покарано?

— Бог на мене наслав кару, — побожно відповів Швейк, — у вигляді полкового рапорту, пане обер-фельдкурат, через ненавмисне спізнення до полку.

— Бог наймилосердніший і найсправедливіший, — сказав урочисто старший фельдкурат, — він знає, кого має карати, і цим проявляє своє провидіння і свою всемогутність. А за що ви сидите, охотнику?

— За те, — відповів охотник, — що милосердний Бог ласкаво обдарував мене ревматизмом і я возгордився. Після відбуття кари мене пошлють на кухню.

— Що Бог робить, добре робить, — палко вирік отець духовний, почувши про кухню. — Порядна людина може і там зробити кар’єру. Саме на кухню треба призначати інтелігентних людей заради різних кулінарних комбінацій, бо головна справа не в тому, як варити, а в тому, з якою любов’ю це змішати докупи, як усе приправити й таке інше. Візьміть, наприклад, підливи. Коли цибулеву підливу робить інтелігентна людина, вона бере всі види яринй, тушить їх на маслі, потім додає коріння, чорного перцю, трохи мускату, кориці, а звичайнісінький, неосвічений кухар зварить цибулю і кидає до цього запражку з лою. Мені було б найприємніше бачити вас десь в офіцерській кухні. Неінтелігентна людина в звичайному житті може мати якесь звичайне заняття і нікому не впадати в очі. Але на кухні шило вилізе з мішка. Вчора ввечері у Будейовицях в офіцерському клубі, крім інших страв, подали нирки в мадері. Той, хто їх готував (хай йому Бог простить усі його гріхи), напевно, був справжній інтелігент. До речі, на тамтешній офіцерській кухні працює якийсь учитель зі Скутця. І подібні нирки в мадері я їв у офіцерській їдальні 64-го полку крайової оборони. Напхали туди кмину, як у звичайній корчмі, коли готують нирки з перцем. А хто це робив, ким був той кухар у приватному житті? Доглядав худобу в одного пана.

Старший фельдкурат замовк, а за хвилину перевів розмову на кулінарне питання в Старому і Новому Завіті. Саме в ті часи дуже дбали про готування смачної їжі після богослужіння та інших церковних торжеств. Потім звернувся до всіх, аби щось заспівали, і Швейк, як звичайно, зовсім доречно почав:

Іде Марина́

із Год нина,

А за нею попик

п’яненький, як чопик,

З барильцем вина.

Але старший фельдкурат не розсердився.

— Коли б тут принаймні було хоч трохи рому, то не треба й вина, — сказав він, по-дружньому усміхаючись, — а цю Марину краще залишити в спокої, бо нечистий не спить, людей на гріх наводить.

Капрал обережно сягнув до шинелі і витяг звідтіля плескату флягу з ромом.

— Голошу слухняно, пане оберфельдкурат, — промовив так тихо, що аж по голосу було видно, яку кривду він собі заподіював, — якщо ви не образитесь...

— Не ображуся, хлопче, — відповів радісно отець духовний, — вип’ю за нашу щасливу подорож.

— Марія, Матір Божа! — тихенько зітхнув капрал, побачивши, що після ретельного ковтка півфляги як не було.

— Ех ви, бісове чадо! — сказав фельдкурат, усміхаючись і багатозначно підморгуючи до охотника. — Ви ще й до всього згадуєте ім’я Боже. За це Господь Бог мусить вас покарати.

Отець духовний знову хильнув з плескатої фляги і, подаючи її Швейкові, суворо наказав:

— Доконай!

— Служба є служба, — промовив добросердно Швейк до капрала, повертаючи йому порожню флягу. Той відповів несамовитим блиском очей, що притаманний лише божевільним.

— А тепер, поки доїдемо до Відня, я ще трошечки відпочину, — мовив старший фельдкурат. — Будьте ласкаві, збудіть мене, щойно прибудемо на місце.

— А ви, — звернувся він до Швейка, — підіть до офіцерської кухні, візьміть риночки і принесіть мені обід. Скажете, для пана старшого фельдкурата Лаціни. Але дивіться, щоб вам дали подвійну порцію. Коли будуть кнедлі, то не беріть з окрайчика, це невигідно. Ще принесіть мені з кухні пляшку вина та не забудьте взяти з собою казанок, хай наллють туди рому.

Отець Лаціна почав нишпорити по кишенях.

— Слухайте, — сказав він капралові, — не маю дрібних, позичте мені золотого. Ось вам! Як прізвище? Швейк? Тут маєте, Швейку, золотого за дорогу. Пане капрале, позичте мені ще золотого. Бачите, Швейку, цього другого золотого дістанете, коли влаштуєте все як слід. А потім хай дадуть вам ще цигарки і сигари для мене. А якщо даватимуть шоколад, то захарлайте для мене подвійну порцію, а якщо консерви, то простежте, щоб вам дали копчений язик або гусячу печінку. Можливо, видаватимуть і ементальський сир, то подбайте, щоб вам не попався окраєць, а як дадуть угорську ковбасу, то теж ні в якому разі не кінчик, а гарну, з середини, щоб була соковита.

Старший фельдкурат простягся на лавці і за хвилину заснув, мов колода.

— Сподіваюся, — сказав капралові охотник, натякаючи на могутнє хропіння отця духовного, — ви, очевидно, цілком задоволені з нашого знайдунчика. Що не кажіть, такий у світі не пропаде.

— Він уже, як то кажуть, — обізвався Швейк, — відлучений, пане капрал, уже смокче з пляшечки.

Капрал з хвилину боровся з собою і врешті, втративши будь-яке бажання догоджати, твердо сказав: — Він би й з руки їв.

— Дрібних у нього, бачте, катма, — докинув Швейк. — Цим він нагадує мені одного муляра з Дейвіц на прізвище Млічко. Той теж ніколи не мав дрібних, аж поки влип в історію і його замкнули за ошуканство. Грубі гроші пропив, а дрібних не мав.

— В сімдесят п’ятому полку, — відізвався один конвоїр, — перед війною якийсь капітан пропустив крізь горло цілу полкову касу і мусив навіть розпрощатися з військовою службою. Та зараз він знову капітан. Один фельдфебель, що вкрав понад двадцять сувоїв казенного сукна на петлиці, тепер уже штабс-фельдфебель. А ось недавно одного піхотинця застрелили в Сербії за те, що з’їв за раз коробку своїх консервів, а не розділив її на три дні.

— Це тут ні пришити, ні прилатати, — суворо заявив капрал, — але що правда, то правда — позичати в бідного капрала два золотих на чайові...

— Ось вам ваш золотий, візьміть, — сказав Швейк. — Я не збираюся