Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Взагалі, читачі «Світу тварин», як я можу вас запевнити, дуже цікаві. Незабаром після кита з сірчаним черевом я відкрив цілу низку інших тварин. Назову хоч би «благніка хитрого» — ссавця з роду кенгуру, «вола їстівного» — прототипа корови, та «інфузорію сепійову» з сімейства гризунів.
З кожним днем у мене з’являлися нові звірята. Я сам був приємно здивований моїми успіхами у цій галузі. Я ніколи не думав, що тваринний світ треба так ґрунтовно доповнювати і що Брем міг пропустити в своєму творі «Життя тварин» стільки назв звірів. Чи знав Брем і всі його послідовники про мого кажана з ісландського острова — так званого «кажана заморського», про мою домашню кицьку з верхів’я гори Кіліманджаро під назвою «Пачуха оленяча дражлива»?
Хіба до цього часу природознавці мали поняття про «блоху інженера Куна»? Я знайшов її в бурштині: вона була геть сліпа, бо жила на підземному доісторичному кроті, а той теж був сліпий, бо його прабабка спарувалася, як я писав, з підземним сліпим «печерним макаратом» з Постоєнської печери, що в той час сягала аж до теперішнього Балтійського океану.
З цієї незначної події розгорілася велика полеміка між газетами «Час»[240] і «Чех»[241], бо «Чех» у розділі «Різне», цитуючи у своєму фейлетоні статтю про відкриту мною блоху, заявив: «Що Бог родить, добре робить». А «Час», звичайно, з суто реалістичних позицій розбив мою блоху разом з достойним «Чехом», і з того часу, здавалося, мене покинула щаслива зірка винахідника і відкривача нових створінь. Передплатники «Світу тварин» почали хвилюватися.
Привід до цього дали мої різні дрібні повідомлення про бджільництво і домашню птицю, де я розвинув свої нові теорії, що викликали справжній переполох, бо внаслідок моїх простих порад паралізувало відомого пасічника пана Пазоурка і загинули пасіки на Шумаві і Підкрконошах. На домашню птицю напала моровиця, словом, усе по черзі здихало. Передплатники писали погрозливі листи і відмовлялися від журналу.
Я кинувся до птахів, що живуть на волі. Я й до сьогодні згадую аферу з редактором «Сільського обрію», клерикальним депутатом, директором Йозефом М. Кадлачаком.
Я вирізав з англійського журналу «Country Life»[242] малюнок якогось птаха, що сидів на горісі, і дав йому назву «горішник», за тією логікою, що птаха, який сидить, наприклад, на ялівці, я назвав би «ялівник» або «ялівка».
І ось що трапилось: у звичайній поштовій листівці пан Кадлачак напав на мене, що це, мовляв, сойка, а не якийсь там горішник, і що «горішник» — це грубий переклад німецького слова «Eichelhöher»[243].
Я написав листа, в якому виклав цілу теорію про горішника, переплітаючи лист численними лайками і вигаданими цитатами з Брема.
Депутат Кадлачак відповів мені у «Сільському обрії» вступною статтею.
Мій шеф пан Фукс сидів, як завжди, в кав’ярні і читав провінційні газети, бо останнім часом часто шукав у них згадки про мої цікаві статті у «Світі тварин». Коли я прийшов, він показав мені «Сільський обрій» і щось тихо сказав, дивлячись на мене своїми сумними очима, бо його очі тепер завжди мали сумний вираз.
Я голосно прочитав перед усією публікою:
«Шановна редакціє!
Я звернув увагу, що ваш журнал вводить незвичайні і невиправдані назви, надто мало дбає про чистоту чеської мови і вигадує різних тварин. Я навів доказ, що замість стародавньої назви сойки ваш редактор вводить назву «горішник», що в перекладі з німецької мови має значення сойка».
— Сойка, — розпачливо повторив за мною власник журналу.
Я спокійно читав далі: «У відповідь на це я від вашого редактора «Світу тварин» дістав листа особистого, надзвичайно грубого і розбещеного характеру, де мене назвали каригідно нетямущою тварюкою, що, згідно з законами, заслуговує на суворе засудження. Добре виховані люди так не відповідають на істотні наукові зауваження. Я радий би знати, хто з нас обох більша тварюка. Можливо, це визнаю, я не повинен був робити докорів у поштовій листівці, а написати листа. Та за навалом роботи я на цю дрібницю не звернув уваги, але сьогодні після грубого випаду вашого редактора «Світу тварин» ставлю цю справу під ганебний стовп.
Ваш пан редактор дуже помиляється, коли думає, що я недовчена тварюка, що не має жодного поняття, як ці всі птахи називаються.
Займаючись орнітологією вже багато років, учуся не лише з книжок, а й з природи, і маю в клітках більше птахів, ніж ваш редактор, людина, обмежена стінами празьких шинків і пивничок, бачив їх протягом усього свого життя.
Але це другорядні речі, хоч було б незле, якби ваш редактор «Світу тварин» переконався, кого він називає тварюкою, раніше, ніж його атака вийшла з-під пера, хоч лист адресовано на Мораву до скромного Фрідлянда біля Містка, де до виходу цієї статті теж передплачували ваш журнал.
Не йдеться, зрештою, про особисту полеміку безглуздого грубіяна, а про саму справу, і тому знову повторюю, що нікому не дозволено вигадувати перекладні назви там, де маємо загальновідому вітчизняну назву «сойка».
— Так, сойка, — ще розпачливішим голосом сказав мій шеф.
Я вдоволено читаю далі і не даю себе перебити: «Це гультяйство, коли такі речі довіряються не спеціалістам, а грубіянам. Хто коли називав сойку горішником? У творі «Наші птахи» на стор. 148 маємо латинську назву Garnulus glandarius В. А. Це і є сойка.
Редактор вашого журналу, напевно, визнає, що я краще знаю птахів, ніж їх може знати неспеціаліст. Горішником називається, згідно з д-ром Ваєром, Mucifraga carycatectes В., а це «Б» зовсім не означає, як мені писав ваш редактор, початкову букву слова «бовдур». Чеські птахознавці знають взагалі лише сойку звичайну і аж ніяк вашого горішника, якого винайшов саме той пан, якого, згідно з його теорією, і стосується початкова буква «б». Це нахабно грубий напад, який у цій справі нічого вже не змінить. Сойка залишиться сойкою, коли б навіть редактор «Світу тварин» з цього ус...ся, і це залишиться лише доказом, як легковажно і несуттєво автор пише, абсолютно безцеремонно посилаючись на
