Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Нещасний капрал після такого удару ще довго не міг отямитися, аж нарешті відповів, що він, мовляв, не дістав жодних офіційних паперів.
— Милий пане капрал, — відізвався охотник, — папери самі не прийдуть до коменданта конвою. Коли гора не йде до Магомета, комендант конвою сам мусить іти за паперами. Ви тепер опинилися перед новою ситуацією: рішуче не маєте права затримувати когось, хто повинен вийти на волю. З другого боку, згідно з чинними розпорядженнями, ніхто не сміє покинути арештантський вагон. Справді, не знаю, як ви вилабудаєтеся з цієї заплутаної ситуації. Що далі, то гірше. Тепер пів на одинадцяту.
Охотник сховав кишеньковий годинник.
— Дуже цікаво, пане капрал, що ви зробите за півгодини?
— За півгодини моє місце у телячому вагоні, — мрійно повторював Швейк. Капрал, уже зовсім спантеличений, остаточно знищений, звернувся до нього:
— Якщо це вам не буде неприємно... мені здається, тут куди вигідніше, ніж у телячому вагоні. Я думаю...
Його перебив фельдкуратів вигук крізь сон:
— Більше підливи!
— Спи, спи, — добродушно сказав Швейк, підкладаючи йому під голову полу шинелі, що зсунулася з лавки. — Хай тобі присниться гарний сон про жертовисько.
І охотник почав співати:
Спи, дитятко, спи,
Оченька стули,
Бог з тобою буде спати,
Янголятко колихати,
Спи, дитятко, спи...
Нещасний капрал вже ні на що не реагував. Він тупо дивився у вікно, не звертаючи уваги на цілковиту дезорганізацію в арештантському купе.
Біля перегородки конвоїри грали в «м’ясо», і на задні циферблати падали енергійні і щирі удари. Коли капрал оглянувся у той бік, на нього зухвало дивився зад одного піхотинця. Капрал зітхнув і знову відвернувся до вікна.
Охотник хвильку про щось роздумував, а потім звернувся до ошелешеного капрала:
— А чи знаєте ви журнал «Світ тварин»[239]?
— Цей журнал, — зрадів капрал, що розмова переходить на іншу тему, — виписував у нас у селі корчмар, бо страшенно любив санських кіз, але всі вони в нього виздихали. Тому він звернувся до цього журналу за порадою.
— Милий друже, — сказав охотник, — моя розповідь, яку ви зараз почуєте, доведе вам надзвичайно ясно одне: ніхто не застрахований від помилок! Ви, панове, я переконаний, перестанете грати в «м’ясо», бо моя розповідь дуже й дуже цікава, хоч би тому, що багатьох технічних слів ви не розумієте. Оповідатиму вам про «Світ тварин», і ми забудемо про всі наші сьогоднішні воєнні клопоти.
Як я, власне, став колись редактором «Світу тварин», цього дуже цікавого журналу, деякий час і для мене самого було доволі складною загадкою. Аж нарешті я прийшов до висновку, що я хіба тільки в якомусь непритомному стані погодився на цей крок з дружньої любові до старого приятеля Гаєка. Він до того часу чесно редагував журнал, але потім закохався в донечку власника журналу, пана Фукса. Фукс його тоді одразу ж прогнав, та ще й з умовою забезпечити на своє місце порядного редактора.
Як бачите, тоді були дивовижні заробітчанські відносини.
Коли мій приятель Гаєк представив мене власникові журналу, той прийняв мене дуже чемно і спитав, чи маю я взагалі якесь поняття про тварин. Моя відповідь його цілком заспокоїла. Я сказав, що завжди шанував тварин, бачив у них лише перехідний етап до людини і що з позицій охорони тварин завжди уважно ставився до їхніх прагнень і бажань. Кожне звірятко прагне лиш одного, щоб перед тим, як з’їдять, його якомога безболісніше умертвили.
Короп, наприклад, з самого свого народження має нав’язливу ідею, буцімто з боку куховарки дуже негарно, коли вона йому поре живіт за життя, а звичай відрубувати півневі голову — це успішний наслідок боротьби товариства охорони тварин проти різання їх невмілою рукою.
Покручені тіла смажених в’юнів свідчать, що, вмираючи, вони протестують проти смаження їх живцем на маргарині. Кістка індика...
Тут видавець перебив мене, запитавши, чи обізнаний я із птахівництвом, чи знаю собак, кроликів, бджільництво, різні історії з життя тварин, чи вмію витинати з чужих журналів малюнки для репродукції, перекладати з закордонних журналів спеціальні статті про тварин, чи вмію користуватися Бремом і чи міг би я з ним, Фуксом, удвох писати вступні статті з життя тварин відповідно до католицьких свят, змін пір року, перегонів, полювань, виховання поліцейських собак, національних і церковних святкувань — словом, чи я добре орієнтуюся в професійній пресі і чи зможу використати свої знання в короткій змістовній вступній статті.
Я заявив, що вже давно мріяв про правильне редагування такого журналу, як «Світ тварин», і всі названі ним рубрики і пункти зможу цілком задовольнити, бо володію необхідними знаннями. «Моє прагнення, сказав я, — підняти журнал на незвичайну висоту. Переорганізувати його і щодо змісту, і щодо матеріалу.
Завести нові розділи, наприклад: «Веселий звірячий куток», «Звірята про звірят», причому треба буде дуже пильно пов’язувати все з політичною ситуацією.
Подавати читачам несподіванку за несподіванкою, щоб від тварини до тварини вони не могли отямитись. Відділ «Тваринна хроніка» мусить чергуватися з «Новою програмою вирішення проблеми домашніх тварин» і «Тваринницьким рухом».
Він знову перебив мене, сказавши, що його це повністю задовольняє, а якщо мені вдасться виконати бодай половину сказаного, він подарує мені пару карликових віандоток, що дістали першу нагороду на останній берлінській виставці домашньої птиці, а їхній власник — золоту медаль за незвичайне їхнє парування.
Можу сказати, що я доклав рук і, поки в мене вистачило сил, дотримувався своєї державної програми. Я навіть відкрив, що мої статті перевершують мої здібності.
Бажаючи дати читачам щось зовсім нове, я вигадував тварин.
Виходячи з тих міркувань, що, наприклад, слон, тигр, лев, мавпа, кріт, кінь, свиня та ін. — створіння, давно вже відомі кожному читачеві «Світу тварин», я надумав схвилювати читача чимось новим, новими відкриттями, і тому вирішив пустити в журнал кита з «сірчаним
