За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Молодята повернулись на галявину, Торіан віддав слузі арбалета і запросив Ессі випити по бокалу ігристого вина. Вони стояли і спостерігали за музиками, що співали відомі пісні під веселенький музичний супровід. Поруч із ними вже танцювали аристократи, що раніше обрали випивку замість активного проведення часу.

До парочки підійшли Ості та Аліксен, обмінялись із Їх Високостями поклонами і стали поруч, попиваючи свої напої.

– Лорде-генерале, чи могли б ми потім обговорити нашу домовленість? – тихо мовив Торіан до Семілі старшого.

– Усе в силі, тут немає чого обговорювати, Ваша Високосте. Ви виконали мою умову, тепер матимете мою підтримку, не турбуйтесь, – так же тихо відповів Аліксен. Ессі через музику та шум погано розрізнила слова, але все ж дещо почула і того вистачило, аби вловити суть.

– Що за домовленість? – чоловіки дивно переглянулись і продовжили мовчати. А пазлики в голові ерцгерцогині почали складатись. – Що то за умова, дядьку? – вона зробила акцент на останньому слові і хмуро пропилювала поглядом Аліка.

– Це тебе не має турбувати, доню, – він був незворушний.

– Якщо це те, про що я подумала, тоді краще скажіть мені про це прямо. Будьте гідним вашого звання і чесним зі своєю єдиною племінницею.

Торіан не втручався, а Ості підійшов ближче до Ессі і теж чекав відповіді свого батька, не розуміючи про що вони говорили.

– Гаразд. Я не думаю, що це щось змінить, але якщо ти наполягаєш, то – так. Це саме те, про що ти подумала.

Дівчині забракло повітря від злості. Її обличчя ще більше спохмурніло і почервоніло. Алік же досі не виражав жодних емоцій. Ерцгерцог занепокоєно дивився на те, як його дружина перетворюється на біса, а Остіс так нічого й не зрозумів і тільки-но хотів задати питання, як Ессі проричала:

– То ви продали мене? Невже я для вас просто річ, яку так легко можна обміняти? Ви посміли забрати в мене моє життя? – у її очах полум’я. Але воно запалало ще більше після наступних слів генерала.

– Я зробив тобі послугу, дитино. Ти сама хотіла допомогти нашій справі, то маєш бути вдячна, – його голос усе так же залишався спокійним.

– Красно вам дякую, – іронічно сказала Ессі, перед цим зневажливо хмикнувши, – що спочатку запитали мою думку, почули згоду на такий крок і тоді вже втілили задум у життя. І ви ще й безпідставно підозрювали Оліс в поганих намірах. Але зрадили мене саме ви, дядьку, – уже вдруге вона зробила акцент на цьому слові, вказуючи на те, що і найріднішим не можна вірити.

– Що ти накоїв? – тут уже втрутився Ості.

– Пам’ятаєш лист, який ти передав Його Високості на балу? – юнак кивнув і одразу все зрозумів. Він тоді не знав, що було в тому листі, а тепер здогадався про його вміст.

«Ваша Високосте,

Я отримав Ваше прохання про підтримку з боку нашої спільноти, але я хочу мати гарантії того, що Ви не станете на криву доріжку свого брата, інакше нам доведеться Вас позбутись. Для того, щоб країна залишилась у надійних руках при такому розвитку подій, я Вам пропоную домовленість.

Я прошу Вас подумати над моєю умовою: одружіться із моєю дорогою племінницею, Естесою Семілі, віконтесою Ерстефською.

Одразу попереджаю, якщо із нею щось трапиться я знищу Вас та усіх, хто Вам дорогий.

Умова буде вважатись виконаною, якщо Ви офіційно візьмете її за дружину і забезпечите їй гідне життя.

Виконання нашої частини угоди ми обговоримо після весілля. Сподіваюсь, що ми все ж змогли домовитись. Буду вдячний, якщо ви передасте відповідь через мого сина, Остіса.

З повагою,

Лорд-генерал,

Аліксен Семілі»

Торіан щойно отримав цього листа від Ості і, прочитавши, відклав його.

– Що там? – запитав Вінс і спостерігав за тим, як його друг відкинувся на спинку крісла, стомлено потираючи перенісся. – Він згодний?

– Так, – зітхнув ерцгерцог.

– Але?..

– Але є умова. Я маю взяти за дружину якусь його племінницю.

– І що будеш робити?

– Погоджусь. Мені дуже потрібна їх підтримка. Це невелика ціна.

– А якщо вони тобі допоможуть здійснити задум, а потім просто позбудуться?

– По-перше, у мене немає вибору. По-друге, навіть тоді буде краще, ніж зараз. Піди і дізнайся чи є тут її батько, аби домовитись із ним.

– Ім’я?

– Незар Семілі, здається. Граф Ерстефський.

– Тут така справа, – зам’явся пан Гелісе, – він нещодавно помер.

– Шкода, тоді знайди її матір.

– У неї мачуха – Оліс Семілі.

– Мені байдуже. Знайди будь-кого, у кого можна просити руку тієї дівчини.

– Буде зроблено, – Вінс вклонився і пішов у пошуках графині.