За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

***

– Як успіхи? – Торіан звернувся до свого друга, що щойно підійшов до нього в людній бальній залі.

– Я знайшов її.

– Добре, де вона? – Вінс вказав кудись вправо, де стояли дві дами: одна вишукана та вродлива жінка та друга повненька дуже яскрава леді – Оліс та Хельма. – Котра з них?

– Молодша, – Торіан кивнув і пішов у її сторону.

– Міледі, – вклонився чоловік, – чи можу я витратити кілька хвилин вашого часу?

– Я в скорботі, мілорде. Думаю, що не варто.

– Ви мене неправильно зрозуміли, графине, – Оліс нахмурилась і навіть маску свою поправила, – це важливо.

– Гаразд, лорде…?

– Торіан Антане, міледі, – схилив голову чоловік, а жінка одразу ж зробила найповажніший реверанс.

– Ваша Високосте, пробачте мені…

– Не переймайтесь. Краще відійдемо. Ви не проти? – Торі кинув погляд на Хельму, що вдавала ніби зовсім нічого не відбувається і вона нічого не чула.

– Звичайно ні, Ваша Високосте.

Вони пішли до покоїв ерцгерцога, що складались із двох шикарних кімнат: вітальні-кабінету та спальні. Чоловік сів за стіл і вказав рукою на крісло навпроти. Оліс сіла, нервово зминаючи парадну сукню.

– Я не буду ходити колом і скажу прямо – я хочу взяти за дружину вашу пасербицю, Естесу Семілі. Чи згодні ви віддати її за мене?

Оліс вирячилась на нього, бо такого повороту вона точно не чекала.

– Ваша Високосте… Я навіть не знаю, що відповісти…

– У вас є час подумати до завтра, але я був би вдячний, якби ви дали свою згоду.

– Я напевно відмовлю, Ваша Високосте, – тихо промовила жінка, налякано дивлячись на незадоволеного її відповіддю чоловіка.

– Чи можу я дізнатись причину вашої відмови, міледі? – на його обличчі заграли жовна.

– Я не думаю, що на це б згодилась сама Естеса. Я не можу її до цього примушувати.

– Ви в цьому певні? – Торіан сперся ліктями до столу і підпер підборіддя. – Я можу влаштувати їй життя принцеси. Вона ні в чому ніколи не буде мати потреби.

– Та чи зможете ви дати їй те, чого вона хоче?

– Чого саме? Кохання? – ерцгерцог мав хибне уявлення про свою без п’яти хвилин наречену. Думав це чергова лялька, що начиталась романів і тепер мріє вийти заміж за кохання всього її життя. Ну, йому лише такі й траплялись.

– Ні, мілорде, – усміхнулась Оліс, – вона хоче служити на благо свого народу. Усе своє життя вона до цього йшла, аби стати гідною графинею. Я не хочу руйнувати її мрію.

– І не потрібно, – жінка звела брівки до перенісся і запитально глянула на чоловіка, – я її здійсню. Але для цього потрібна ваша згода, міледі.

Графиня задумалась. Ессі ж дійсно зможе зробити більше, якщо буде мати титул ерцгерцогині. Може це шанс, який не можна впустити?

– Я не можу просто так довіритись. Пробачте, мілорде.

– І не потрібно мені вірити. Якщо хочете ми складемо угоду?

***

Оліс акуратно вивела на папері свої ім’я та підпис, поруч із підписом Його Високості.

– Я радий, що ми порозумілись, міледі. Це на краще, повірте мені. Усе буде добре.

– Я на це дуже сподіваюсь, але, на жаль, так не буде, – жінка собі уявляла приблизну реакцію віконтеси і вже морально готувалась до важкої розмови.

***

Торіан повернувся до зали і підійшов до свого помічника.

– Ти якраз вчасно, бо там щось коїться, – він вказав у сторону якоїсь сварки.

– А мені що до того? – смикнув плечима чоловік.

– То твоя наречена, – брови в ерцгерцога взлетіли догори, – іди рятуй її, бо он її вже кудись тягнуть.

Торіан миттєво опинився поруч, врятував від негідників, а потім запросив дівчину на танець. Після цього він повернувся до свого друга.

– Ну, як враження?

– Цікава особа. Ти уявляєш, вона побажала смерті членам ради, – чоловік хмикнув і всміхнувся.

– Дійсно цікава, – погодився пан Гелісе.

Наступного дня до нього залетіла заплакана і тремтяча Оліс, благаючи про розірвання заручин. Але чоловік залишився незворушним. Йому потрібна була ця дівчина, будь-якою ціною.

***

Ессі швидко і сердито йшла вглиб лісу. Прохолодне вечірнє повітря намагалось остудити те полум’я, що палало в її грудях.

Вона залишила чоловіків, коли Ості почав сваритись із батьком. І так досі й не зупинялась. Не сповільняла свій твердий крок. Якби на неї зараз напала якась дичина, то вона б від одного погляду перетворилась на купку попелу.