За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
– Міледі? – дівчина схоже задрімала, а зі сну її витягнув знайомий голос. Пан Гелісе. Ессі підскочила і похитнулась, а Вінс притримав її за лікоть.
– Дякую. Я вже боялась, що мене тут залишать помирати, – хмикнула. Чомусь їй здалось, що зараз час для гумору. А от помічник ерцгерцога жарт не оцінив.
– За такі витівки я б вас тут і залишив, але за вас там всі хвилюються, тому нам час іти, – він подав їй руку.
– А ви за мене не хвилювались? – награно ображено запитала білявка і хитро всміхнулась.
«ЩО?! НАЩО Я ЦЕ СКАЗАЛА?! От дурепа!» – насварила себе дівчина за флірт, геть мізки собі відморозила. Пройшла до коня, червона, як буряк. Чоловік те питання залишив без уваги, лише загадково всміхнувшись.
Він допоміг їй сісти на коня і сів позаду, схопивши поводдя.
– Ми ж з вами наче домовились, що ви більше не будете тікати? Хіба ні? Чи мені постійно ходити за вами тінню, аби ви раптом не наразили себе на небезпеку?
– Домовлялись, – кивнула білявка, – але ж я не тікала. Я пішла подихати свіжим повітрям.
– Вам його на галявині було мало?
– Так, мало, – твердо сказала дівчина, уже відчуваючи роздратування.
«От нема йому що робити, як мене повчати», – вона навіть очі закотила, – «усі лише контролювати ладні. Від одних таких утекла, так до іншого попалась».
– То ви значить дізнались правду. А я казав вам, що ви помиляєтесь стосовно Його Високості.
– Який ви молодець, – в’їдливо відповіла вона, – виявилось, що ви мали рацію. Як це чудово! Але якби ваш господар не погодився, то не було б всього цього! Тому мені байдуже! Вони обоє винні!
Чоловік тяжко зітхнув і вирішив більше не продовжувати розмову. Їм на зустріч виїхав вершник. То був Торіан.
– З тобою все гаразд? – одразу звернувся він до своєї дружини.
– Так, любий, – вирішила пирскнути ядом. Більше вона його не боялась і була зараз дуже сердита на свого нового «господаря». Ерцгерцог стомлено зітхнув і зліз з коня. Підійшов і допоміг ступити Ессі на землю. Вона була вся холодна, тож він мовчки зняв свого теплого камзола і накрив її ним, застібнувши кілька верхніх ґудзиків.
– Їдь і накажи припинити пошуки, – звернувся він до свого помічника, що кивнув і одразу галопом поскакав вперед.
– Давай допоможу, – хотів він всадити її на чорного скакуна.
– Я сама, – голос дзвенів від образи. Вона вправно застрибнула на коня, а за нею приземлився і Торіан. Вони рушили.
– Пробач мене, будь ласка, – він вирішив спробувати примиритись. Дівчина ж мовчала. – Я ж одразу сказав, що в мене немає вибору. Мені дуже потрібна була підтримка лорда-генерала та його союзників.
– Як чудово знати, що для тебе я просто домовленість, – і в принципі їй було байдуже, що це так, але дуже хотілось кольнути його цим. – Приємно відчувати себе просто річчю, яку можна туди-сюди передавати.
– Ти зараз сердишся і сильно помиляєшся у своїх судженнях. Ти ж розумієш, що цей союз нам обом вигідний. І я знаю, що ти це розумієш. То нащо нам через це сваритись?
Ессі затихла. Вона не хотіла визнавати це, але схоже доведеться. Бо чоловік все ж має рацію.
– Я радий, що ми порозумілись у цьому питанні, – прийняв її мовчання за згоду.
– Так, а в чому саме ти шукав підтримки від Аліка?
– Я думаю ти знаєш, що вони хочуть скинути мого брата з трону, – Ессі кивнула, – і я цього хочу, – сказав він вже тихіше. – Але я не можу довіряти тому, хто прийде після нього, тому хочу зайняти його місце, аби виправити те, що він накоїв.
– А звідки нам знати, що ти просто не жадібний до влади і лише заздриш йому?
– Нізвідки. Саме тому, якщо твої здогадки виявляться правдою, то моя голова злетить з плечей, а країною буде правити королева-вдова Естеса Антане.
Ессі відчула якесь неприємне тремтіння від цих його слів. Вона не могла повірити, що він готовий піти на це. Хоча, який в нього є вибір. Ерцгерцога ж могли знищити разом із братом, як престолонаступника, якби не цей договір.
– Ти не проти їхати швидше, аби ми скоріше дістались дому? – Ессі помотала головою і кінь пришвидшив хід, після команди чоловіка.
Торіан провів свою дружину до її покоїв, а там на них чекав сюрприз. У кімнаті було пусто і холодно. Усі речі Ронна наказала перевезти до спальні господарів. Торіан зітхнув.
– Я завтра з нею поговорю, сьогодні ще переночуєш у мене.
Ессі кивнула. Вони пішли до своєї, поки спільної, кімнати. Увійшли до вітальні, де білявка помітила сумний погляд чоловіка, адресований незручній вузькій канапі.
«Ну нехай помучиться. Буде йому урок», – хмикнула ерцгерцогиня подумки і завалилась спати, навіть не переодягаючись і вкриваючись камзолом свого чоловіка.
