За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Знову Аліксен наказав їй чекати, поки серйозні дядьки придумають план захоплення країни. Але Ессі не збиралась чекати. Хотілось діяти.

Саме тому вона вирішила почати з малого і зараз шукала свого чоловіка. Йшла коридором і натрапила на якусь служницю.

– Ваша Високосте, – вклонилось дівча.

– Не знаєш де зараз ерцгерцог?

– Він тренується, міледі. Вас провести?

– Так, будь ласка.

Вони спустились на перший поверх і служниця вказала рукою на великі двостулкові двері.

– Прошу, міледі, – схилила свою русяву голівку із білим чепчиком.

– Дякую. Можеш бути вільна, – швидкий кніксен і дівча зникло за поворотом.

Лакей відчинив перед ерцгерцогинею важкі двері і вона пройшла всередину. І моментально вкрилась рясним рум’янцем. Їй довелось спостерігати за тим, як її чоловік фехтує разом із Вінсом. Обоє виглядали надто привабливо, що навіть її серденько дивно затріпотіло.

Торіан розпашілий, із хижою усмішкою на червоних тонких вустах. Погляд кавових очей був дуже азартний. Кілька верхніх ґудзиків на його білій сорочці були розстібнуті і зараз можна було розгледіти його напружені міцні м’язи, по яких стікали крапельки поту. Закочені рукави дозволяли розгледіти його дужі руки, які вправно вимальовували в повітрі візерунки вістрям шпаги.

Та і його помічник не відставав. Проте він, на відміну від свого опонента, був дуже зосереджений. Довге каштанове волосся не було зав’язане в його фірмовий маленький хвостик і зараз обрамляло його м’яке обличчя.

– Ах! – Вінс схопився за своє плече, яке щойно легенько зачепив його друг. Пан Гелісе просто відволікся на прихід білявки, тому пропустив удар.

– Пробач, друже. Усе гаразд? – підійшов до нього Торі.

– Не зважай, лише подряпина, – хмикнув чоловік і усміхнувся.

– Видовищно, – усміхнулась білявка, коли Торіан підійшов до неї, – не знала, що ти вправний фехтувальник.

– Він у нас непереможний, – вставив п’ять копійок його друг, коли підходив до них, тримаючи хустинку на своїй подряпині.

– Це він просто виправдовує свою лінь, – насмішкувато сказав ерцгерцог, – уже давно міг мене перевершити, якби хотів більше тренуватись. Ти мене шукала?

– А? Так! – дівчина з усіх сил намагалась не дивитись на його звабливо розхристану  сорочку. – Я думаю мені час братись до справ герцогства.

– Чудово! Йди до мене в кабінет, я скоро приєднаюсь, – Ессі кивнула, розвернулась і вилетіла із зали. Зараз їй було соромно за свої думки, тому йшла вона і тихо себе лаяла за те, що розглядала Торіана надто допитливо. Хоча це і її чоловік, але вона все одно досі не вважала це прийнятним. Ну не почувалась вона його дружиною! Вза-га-лі!

Дорогою вона зустріла дуже нервову Оліс.

– Леді Оліс! Щось трапилось? – ледь змогла зупинити жінку, що летіла коридором.

– Ессі! Ти не бачила Мар’єн?! – схвильований погляд графині лякав дівчину.

– Так, вона у саду грає в шахи. Щось трапилось? – білявка звела брови.

– Я чула, що вона збирається залишитись! Ти не знала?

– Вона мені лише сьогодні сказала.

– То це правда?.. – зараз жінка почувалась ніби у воду опущена. Вона так сподівалась на те, що хоч одна її донька залишиться з нею.

– Так, міледі.

– Я-я… Я маю із нею поговорити… – вона рішуче пішла далі коридором, залишивши Ессі саму. Дівчина ж дійшла до кабінету і смиренно сіла у крісло навпроти робочого столу ерцгерцога, очікуючи на нього. Чоловік не забарився. До кабінету він зайшов уже у своєму незмінному чорному камзолі.

Торіан тяжко сів за стіл. Схоже його не радували перспективи, бо дубова кришка ломилась під вагою листів та записників.

– Дуже добре, що ти вирішила допомогти, бо в мене вже дах від цього їде, – розвів він руками, вказуючи на свій стіл.

– А як же пан Гелісе? Хіба він тобі не допомагає? – дівчина вигнула дугою брову.

– Пан Гелісе не те щоб мій помічник, розумієш? Він має трохи інші обов’язки, – загадково мовив Торі.

– Які ж це? Якщо не секрет, – заінтригував він її.

– Він шпигун, – світлі брівки ерцгерцогині підскочили в німому здивуванні, – якщо чесно, то це завдяки йому я дізнався про твого дядька і його друзів, – усміхнувся. – Він мої очі та вуха, тож, якщо щось треба, можеш звертатись до нього по допомогу. Вінс один з небагатьох, кому я можу вірити.

Ессі подумки хмикнула, адже вже встигла скористатись його послугами. І про це Торіан досі не знає, тому, схоже, не так і варто йому довіряти.

– Гаразд, то що робити? – Естеса присунулась ближче до столу, аж потираючи руки, готові розпочати роботу.

– Для початку нам треба хоча б перебрати усі ці листи. Нам їх варто відсортувати. Звернення від місцевих аристократів до однієї стопки, листи від управителів міст до другої, інше до третьої. Але якщо щось тобі здається не вартим уваги, можеш сміливо викинути це до смітнику.