За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Тепер і лисячому сімейству буде що поїсти, і Ессі залишилась задоволеною собою, що змогла завалити такого звіра, врятувавши рудих. Ще й справила просто незабутнє враження на свого вродливого компаньйона.

Ессі передала арбалет ерцгерцогу, той закинув його на спину і вони попрямували геть, аби більше не турбувати тваринок.

– Це було приголомшливо, – Торіан порушив тишу і сказав те, що тримав у собі, поки вони не відійшли на достатню відстань від рудих пухнастиків.

– Дякую, – сором'язливо всміхнулась білявка.

– Де ти цього навчилась? Я ще не бачив такого майстерного влучання.

– Батько навчив, він-

– Найкращий стрілок Вільхе, – продовжив її слова Торіан, а дівчина кивнула. – Точно. У тебе був прекрасний вчитель. Певно тепер цей титул належить тобі?

– Насправді ні. Він з будь-якої зброї міг стріляти, а я лише з арбалету. З луком я не така вправна, ще мені часто на нього не вистачає сили, а рушницю чи пістоль мені не давали.

Схоже, що рана, нанесена батьковою смертю загоїлась, адже серце більше не боліло від згадки про нього. Але залишився шрам, тож воно лише тужливо нило.

– Сумуєш за ним? – чоловік аж скривився, таким дурним здалось його питання.

– Ще питаєте, – хмикнула Ессі. - А в- ти за своїм?

– Анітрохи, – білявка подивилась на нього, припіднявши брівки. Їй здавалось це дивним, адже король Бартен був досить непоганим правителем. Торі помітив, дивний вираз обличчя своєї дружини і вирішив пояснити свою відповідь. Він безпомилково зрозумів, про що вона подумала. – Він був справедливим королем, але жахливим батьком. Усю злість він зазвичай виміщав на своїй родині. Навіть рідну матір не жалів, – звучало це жахливо. Особливо через байдужість, яка відчувалась в приємному голосі її співрозмовника.

– Співчуваю, – Ессі підтисла вуста. Вона б хотіла скористатись такою хвилинкою щирості від свого чоловіка, але подумала, що на сьогодні досить чіпати болюче минуле одне одного. А її ж так гризли зсередини питання про його брата.

«Ще не час».