За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Сонце проникало у кімнату, грайливо визираючи із-за портьєрів і засліплюючи ще геть сонну юну ерцгерцогиню. Вона позіхнула і потягнулася, аби розім’яти затерпле тіло. Насилу відкрила одне око і знову закрила, засліплена, бо щойно дуже яскравий промінчик осяяв її темно-синю райдужку. Ессі відвернулась від вікна і спробувала прийти до тями. Сіла на ліжку і, коли очі вже перестали пекти, вона змогла оглянути кімнату при нормальному світлі. Нічого особливого, якраз усе чого можна було очікувати – покої гідні ерцгерцога.
Естеса перевела погляд на ліжко. Поруч з нею лежала білосніжна троянда та записка. Дівчина потягнулась до них, і, притуливши до носика троянду, що мала запаморочливий солодкий аромат, вона прийнялась читати акуратно виведені на папері літери.
Я буду чекати на тебе у внутрішньому саду.
Кутики її вуст здригнулись в легкій усмішці, але білявка швидко взяла себе в руки. Та от потім згадала цю ніч. І вчинок її чоловіка. Спогади про нього знову змусили її посміхатись. Якщо він лише намагався так втертись до неї в довіру, то в нього це прекрасно вийшло. Торіан її не торкнувся, тому заслуговував на шанс.
Покликала служниць, аби вони допомогли їй перевдягтись і привести себе до ладу.
У саду на неї чекав, як завжди, бездоганний Торіан в незмінно чорному камзолі, та чудово накритий стіл на двох. Тут він був сам, лише слуги чекали під дверима, аби в разі чого миттєво виконати будь-який наказ.
Ерцгерцог відірвався від свого масивного записника, встав і підійшов до своєї дружини. Підхопив її ручку і ніжно поцілував пальчики, не відводячи свого магнетичного погляду кавових очей. Ессі зарум’янилась.
– Добрий ранок, – тепло всміхнувся чоловік. – Як спалось, міледі?
– Чудово, дякую, мілорде, – він провів її до столу і приставив стільця. Вони сіли і слуги піднесли їм сніданок.
Ессі не хотіла його запитувати про те, як видалась нічка, адже знає, що спав він у вітальні, де для сну були лише або незручна канапа, або кілька таких самих крісел. Загалом, йому явно довелось постраждати.
– Я радий, – усміхнувся та потягнувся до свого записника. Чи то все ж не записник? – У мене для тебе є подарунок, – він підсунув до дівчини книгу. Це не просто якась там книга. То робота відомого астронома Осіріса Бромвіка, що жив ще за часів імперії. Його дослідження вважались відкриттями, які випереджали свій час. Саме завдяки йому моряки змогли покращити свої системи навігації. Він описав ледь не кожне видиме сузір’я. Він довів, що планета не пласка та рухається навколо Сонця. Його вклад неможливо переоцінити.
Оригінальні роботи Осіріса дуже рідкісні та дуже дорогі. І без сумнівів це був саме оригінал, написаний ще старою мовою, яку Ессі, на щастя, знала. Вона розкрила рота від здивування і захоплено вирячила очі. Про таке вона могла лише мріяти.
Естеса все ж не стрималась і від щастя кинулась до Торіана з обіймами.
– Дякую вам, мілорде! Це найкращий подарунок! – вона так котеняті не раділа, як цьому старому пошарпаному фоліанту.
Торіан спочатку здивувався, але потім прийшов до тями і легенько торкнувся її спини гарячими руками. Може вони й не були насправді гарячі, але в тих місцях, де він торкався тонкої тканини її сукні Ессі відчула вогонь і відсахнулась від нього, як ошпарена.
– Я так розумію, із подарунком я вгадав? – ерцгерцог хитро посміхнувся, а Естеса вся почервоніла і подумки налаяла себе за таку поведінку. Він і справді вгадав неймовірно точно.
Можливо йому хтось допоміг?
Насправді, так. Сьогодні він встав за звичкою рано і ламав голову над тим, як варто покращити стосунки зі своєю новою дружиною. Вирішив почати з подарунку і згадав про те, що Ессі любить читати. Отже, була обрана книга.
Але ж вона навіть не натякнула тоді в саду, що саме любить найбільше, тому пішов оглянути бібліотеку. Думав, може щось усе ж кинеться в око. Уже в бібліотеці він швидко пригадав, що їй тепер це все теж належить і дарувати одну з цих численних книжок не має сенсу. Налаяв себе. А потім Торі згадав, що він має колекцію із старих фоліантів у скарбниці, до якої в дівчини немає доступу. Направився туди і примітив саме роботу Осіріса Бромвіка, яка йому теж у свій час дуже сподобалась.
І тут нові проблеми…
Чи сподобається їй ця книга? Чи знає вона стару мову? Подарувати і покластись на везіння? Але ж якщо не вгадати, то це може лише погіршити їх стосунки, адже будь-яка інша дама могла б образитись на те, що їй подарують те, чого вона не розуміє. Це може здатись як насмішка над недолугою жінкою.
«Мені треба той, хто її добре знає…» – думав він, – «леді Оліс чи може… Мар’єн! Точно!».
Саме її сестричка допомогла бідолашному чоловіку із вирішенням його проблем. Вона сказала, що це чудова ідея і Ессі має сподобатись подарунок. Саме завдяки чорнявці Торіан зараз міг любуватись щирою і щасливою усмішкою своєї дружини.
– Дякую ще раз, цей подарунок дійсно дуже цінний для мене, – Ессі не витримала його погляду і сором’язливо відвела очі, мило всміхаючись.
Йому була приємною така її поведінка. Дівчина постійно здавалась скутою та наляканою, хоч як не намагалась це сховати за своїми нервовими усмішками. У її очах постійно можна було розгледіти тривогу та недовіру. Але вчора все почалось змінюватись. Тоді під час танців, у саду. І особливо тоді, коли він не посмів торкнутись до неї. І тому сьогодні вона взагалі здавалась іншою. Схоже, що Торіан все робить правильно і обрав вірну стратегію. Вона тепер його дружина і він сподівався на нормальну сім'ю, якої в нього ніколи не було. Хотів, аби його шлюб був схожим на союз Їх Величностей Ронни та Оріса. Хоч і чув про їх спільне життя лише від бабусі, бо король помер, коли маленькому принцу було всього півтора роки.
