За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
За кілька годин до світанку Ессі розбудили та почали готувати до церемонії. Одягли на неї весільну сукню із білого тюля, що невагомо спадав до землі. Відкриті плечі та глибоке декольте. Шию прикрашає намисто з перлинок та діамантів. Рукави легенько опадали до ліктів. Груди підтримував тугий корсет розшитий квітками білим по білому. На голові вклали високу зачіску, уплівши туди білі трояндочки та заколовши все срібними шпильками із невеличкими діамантами на кінчиках, які виблискували, як зірочки.
Наречена виглядала так, ніби щойно спустилась з божественної обителі. Усі в кімнаті затамували подих, любуючись такою красою.
– Доню, ти неймовірна… – підійшла до неї Оліс та приобійняла за плечі. Ессі ж розглядала себе у дзеркалі і не могла повірити, що це вона у відображенні.
– Час іти, – встала Ронна і наказала служницям заховати всю цю красу за цупкою темною накидкою із капюшоном, аби ніхто не міг випадково побачити наречену до церемонії.
Її провели до карети, посадили туди і саму відправили до місця проведення шлюбного ритуалу. Там могли знаходитись лише наречені, жрець та його мієли. За кілька хвилин до Ессі туди вже прибув Торіан і допоміг вибратись дівчині із карети. Очікувати, що ерцгерцог одягне щось, окрім чорного камзола та штанів було не варто. Вона взагалі на ньому ніколи інших кольорів не бачила.
Легенько взявши її за холодну руку, він провів її до тої бесідки із статуями богів, що дивились на них згори вниз пильними поглядами. Мієла допомогла Ессі вибратись із накидки і серце Торіана пропустило удар.
Дівчина і до цього була привабливою, але зараз він не міг від неї відвести погляд. Вона здавалась такою ідеальною, нереальною казковою істотою. Ессі ніби сяяла. Під його захопленим поглядом дівчина зніяковіла і опустила очі. На щоках виступив рум’янець.
Чоловік хотів би їй сказати, яка вона прекрасна, але сьогодні, до того, як вони проголосять клятви, їм заборонялось говорити. Тому він міг лише далі приголомшено дивитись на неї.
Почало світати. Сонце торкалось землі своїми першими холодними промінчиками. Пташки щебетали, створюючи із вітром таку спокійну ніжну мелодію, від якої їм підспівувала душа.
Настав час. Пара стояла один навпроти одного, тримаючись за руки і дивлячись одне одному в очі – зараз погляди відводити не можна. Одна з послушниць подала жрецю золотий кубок із священним яблучним напоєм. Старий чоловік заплющив очі, промовив молитву до богів старою мовою і вклав той кубок молодятам у руки.
Настала їх черга промовляти клятву, яку вони завчили на пам’ять. Їх голоси злились в один:
– Перед Радою Богів я урочисто клянусь завжди кохати тебе, дбати про тебе й оберігати. Моє життя тепер належить тобі. Моє тіло тепер належить тобі. Моя душа та моє серце твої навіки. З цієї миті і до кінця мого життя ми з тобою єдині…
Спершу надпиває священний напій жінка, потім чоловік. Кубок забрав собі жрець у білому балахоні і настала важлива мить – їх перший поцілунок, яким вони мають скріпити клятву.
Торіан, тримаючи руки своєї юної дружини, відчував, як вони трусяться. Дівчина шалено нервувала. Але без поцілунку не дійсна клятва, тому вона стала навшпиньки, чоловік же навпаки пригнув голову і їх губи з’єднались у невагомому поцілунку. Він тривав усього секунду. Того достатньо, аби скріпити шлюб, але виявилось недостатньо для Торіана, коли Ессі першою відхилилась від нього.
Дівчина зарум’янилась і тепер старанно уникала контакту очима зі своїм чоловіком, а жрець промовив ще щось старою мовою, завершив цим ритуал і дозволив їм піти. Торіан подав новій ерцгерцогині лікоть і вона поклала свою долоню на його згин.
Свіже повітря добре впливало на білявку і та потрохи почала заспокоюватись.
– Ти неймовірно вродлива, – не втримався від компліменту ерцгерцог, схилившись до юнки і тихо сказавши це на вушко, лоскочучи його своїм гарячим подихом. Очікував трохи іншої реакції, ніж те, що наречена знову напружиться і вчепиться пальцями йому в руку. «Схоже треба поки утриматись від проявів уваги», – подумав він.
– Дякую, Ваша Високосте, – ледь не пошепки сказала Ессі, уникаючи зорового контакту і явно так побліднувши. Вона ніби й не відчувала більше від нього загрози, яку очікувала до знайомства. І намагалась з усіх сил змиритись із весіллям. Але від такої його уваги, від його поглядів, їй ставало страшно і незатишно. Вона була готова до шлюбу, але не до стосунків. До поцілунків. А ще більше до того, до чого її старанно намагалась підготувати Ронна своїми бридкими розмовами та книжками, від яких червоніли навіть кінчики вух. Із жахом дівчина чекала сьогоднішньої ночі.
Молодята сіли в карету і помчали назад до палацу святкувати своє весілля. Там вони пройшли до входу величезної бальної зали на другому поверсі, аби урочисто спуститись величними сходами до гостей. Двері відчиняються і церемоніймейстер гучним сильним голосом оголошує їх прихід:
– Увага! Їх Високості ерцгерцог Торіан Антане та ерцгерцогиня Естеса Антане, володарі землі Арітерґ!
Зал вибухнув оплесками, а пара підійшла до краю сходів, тримаючись за руки. Вони повільно спустились сходами. Пройшли до центру зали. Усі вклонялись Їх Високостям. Дівчина від такої кількості уваги почувалась ніяково.
Усі стали в коло, аби звільнити місце для молодят. Торіан поклав руку на її тонку талію і легенько притиснув до себе. Дівчина вклала одну долоньку в його, а іншу поклала на його плече. Заграла музика – Ноксантський, або ж, як його в народі називають, Імперський вальс. Цей танець не дарма завжди обирають як перший танець молодят. Він чуттєвий та ніжний, при цьому енергійний та на межі пристрасті. Рухи плавні та різкі водночас. Під час всього танцю повинен зберігатись зоровий контакт. Для пари не має існувати більше нікого й нічого. Тільки вони. І тільки цей танець.
