За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Вони зустрілись у саду. Ессі покликала Мар’єн із собою, адже ця розмова стосувалась їх обох.
Як завжди чорнявка викрала улюбленицю Ессі і гралась із маленькою пухнастою бестією, що смішно перекочувалась із боку в бік у неї на колінах, виблискуючи світло-зеленими очима і смішно розчепірюючи пальчики із ду-у-уже гострими кігтиками. Естеса ж сиділа поруч на лавці і з теплою усмішкою за цим спостерігала. До них підійшов Остіс.
– Привіт, – він ніби й не дихав, коли дивився на свою кохану. Вона ж вскочила на ноги, передала котеня Ессі і накинулась на юнака з обіймами. Цілувати вона його не наважилась, як би їй цього не хотілось. Мало хто може підглядати. Знаті тут вешталось уже досить багато, а так хоч буде здаватись, що вона рада своєму «родичу».
– Я так за тобою сумувала… – прошепотіла Мар’єн.
– І я за тобою, – він вдихнув її аромат і стиснув ще міцніше. А потім усе ж довелось її відпустити.
– Прогуляємось? – з лавки встала Естеса і запросила рукою до прогулянки. Дівчата обхопили Ості за руки з обох сторін і повільно рушили між вже зеленими стриженими кущиками. Яскраве сонце сліпило їх, але при цьому приємно зігрівало.
– Так про що ти хотіла поговорити? – запитав юнак, ледь відірвавши погляд від бурштинових очей чорнявки.
– Про ваше весілля, звісно, – сказала вона буденним тоном і хитро посміхнулась, а парочка ж стала, як вкопана і витріщилась на юнку. – Чого ви так на мене дивитесь? Після мене ваша черга.
– Ти це зараз серйозно кажеш? – не міг втямити Ості.
– Хіба я б про таке жартувала? – вона підняла брівки.
– Але ж… Як же… – щось намагався видати юнак, але так нічого зв’язного Ессі не дочекалась.
– Я думаю, що тобі варто після весілля підійти до леді Оліс і попросити в неї руки Мар’єн. Ви ж цього хотіли. Зараз настав час.
– А як же ти? – нарешті видав він питання.
– А що я? Мою долю вирішено. Час подумати про вашу.
Остіс та Мар’єн нервово переглянулись, але відчувалось, що вони були щасливі від такої новини. А Ессі далі стояла і усміхалась їм. Юнак першим налетів на свою сестру і міцно пригорнув до себе.
– Ти найкраща, – видихнув він і стиснув ще сильніше. Він відійшов і дав змогу Мар’єн підійти до білявки. Дівчина взяла її за вільну від кота руку.
– Ти певна? – серйозно глянула вона їй в очі.
– На сто відсотків, – вони усміхнулись і заключили одна одну в теплих обіймах.