За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

– Може ви голодні? Ми ж так і не встигли нічого перекусити, – вскочив чоловік.

– Якщо чесно, я б щось з’їла.

– Зачекайте тут, – він пішов у пошуках прислуги і за хвилину повернувся. – Зараз нам принесуть трохи закусок та напоїв.

Тепер вони могли посидіти, відпочити і насолодитись тишею. Послухати спів пташок. Пара було повністю захованою від сторонніх очей високими кущами. Їм нарешті принесли їжу, і ті змогли насолодитись ще й витворами мистецтва, які приготували місцеві кухарі.

– Якщо вже ми тут, то я думаю нам варто познайомитись ближче. Чим ви любите займатись у свій вільний час?

– Ну-у-у… Найбільше я люблю читати. Байдуже що. Люблю кататись на конях і проводити час на свіжому повітрі. Ми часто гуляємо лісом або садом із Мар’єн. Також я любила їздити на полювання із батьком. Нещодавно відкрила для себе ще й любов до куховарства. А ви? – дівчина вкинула до рота наступну закуску.

– Читання та полювання я теж полюбляю. Ще люблю грати на інструментах, особливо фортепіано. Мені подобається вчитись, точні науки викликають у мене справжній захват.

– Обожнюю фортепіано! Чи можу я попросити вас зіграти для мене колись? – пролепетала Ессі.

– Звичайно. Для вас – усе, що завгодно, – усміхнувся Торіан і знову ввімкнув той свій нестерпно привабливий погляд, хоча він його майже й ніколи не вимикав. Естеса від того лише почервоніла і ніяково відвела погляд.

«Що на мене найшло?» – дивувалась вона.

– Я думаю нам час повертатись, – ерцгерцог кинув оком на свій кишеньковий годинник.

– Напевно так.

– Міледі, – він виставив ліктя і Ессі поклала на нього руку.

Ілюстрація до глави - Весільна сукня Ессі