Коли ти прийшов, я подорослішала - Анастасія Бойд

– Напрошуєшся в гості на каву? - грайливо спитав Алес, трохи нахилившись до мене. Ні, здається, не образила.

– До мене додому, - підкреслила я.

– А, тобто навпаки? Запрошуєш до себе? - вдавав він, що не може збагнути. Ніколи не бачила Алеса таким. З одного боку, мріяла побачити, а з іншого... Мене лякає він, який тепер не боїться перетнути межу.

– Алес, не плутай мене. Ти все зрозумів одразу. 

– Зрозумів, що ти все одно не наважишся на подібне... Стривай, - відмахнувся Алес, і різко сів навпочіпки, ніби щось впустив на землю. 

– Що сталося?

– Перевіряю, чи холодний берег. Знімеш туфлі? Так буде зручніше, - Алес схопив мене за кісточки, і по черзі зняв підбори. Попри дивність ситуації, я відчула неймовірне полегшення, позбувшись незручного взуття.

– Алес, що ти робиш? 

– Кожного разу... Кожного бісового разу мріяв так зробити... - хрипко сказав Алес, обережно торкаючись долонями моїх ніг, і почав їх цілувати від кісточок, повільно піднімаючись вгору. 

– Що ти?.. - пошепки спитала я, але запнулась. Серце заколотало наче в голові, а коліна так і воліли зігнутися, щоб я повалилася з ніг.

– Ти постійно мене мучила, маленька бестія... - його губи пройшлися по колінах, а долоні лягли на задні поверхні стегон. Почало нудити від передчуття. Невже він не зупиниться на ногах?

– Я нічого не робила навмисно...

– Авжеж... - хмикнув Алес, обпікаючи мої ноги своїм гарячим подихом. – Не бігала до мене вночі, не ходила через весь будинок в купальнику, поки я чекав на твого батька, і зараз не влаштувала сцену ревнощів... Все випадково, так? 

– Не скидай на мене відповідальність... Я лише незріла дівчинка, а ти дорослий... Мав не піддаватися на провокації.

– Дорослий... Що ж... Здається, я все ж таки піддався на твої провокації, - усміхнувся Алес, і продовжив цілувати швидше, стрімко забираючись під мою сукню.