Доторкнись - Анастасія Бойд

– Зіграємо в хованки? - несподівано запропонувала скута білявка, за якою я бігав більше тижня. 

Моя колега. Моя медсестричка. Моя пані, з якою ми дивно познайомилися, а потім так само дивно зустрілися на моїй новій роботі. На цьому дива та дивацтва не закінчилися. А сьогодні ще і продовжилися. Наш перший сумісний корпоратив на виїзді, наша перша можливість стати ближчими, наші сварки і примирення, а тепер вона і зовсім натякає мені на щось розпусне. Її погляд дивний, і наче з підозрою.

– Ем... Тобто? Які ще хованки? - я не знав, як реагувати на це. Ці її перепади...

– Я зараз піду, ти чекатимеш десь хвилину, а потім підеш мене шукати, - а для Лесі все було зрозуміло. Ну, хоч для когось...

– Ти дуже дивна. Хтось казав тобі про це?

– Вперше таке чую, - Леся знизала плечима, наче взагалі нічого її не бентежило в своїх проханнях та змінах настрою. – То як?

– А може краще в "Їстівне-неїстівне"? Чи в "Море хвилюється"? Давай тоді зберемо цілу компанію, наче у дитинстві, на дворі, - трохи глузуючи запропонував я. А обличчя Лесі було, наче камінь. Їй не смішно.

– Ні. Мені підходить концепція хованок, і гратимемо ми лише удвох.

– Ти мене трохи лякаєш. Ну, добре... Ці твої загадки, - безсило зітхнув я, бо розумів, що піддамся. Вона стільки разів зводила мене з розуму, що терпіти більше не можу. Мої яйця не залізні, все ж таки. – А потім що? Ти шукатимеш мене? 

– Не зовсім. Потім ти отримаєш свою нагороду. Якщо знайдеш мене, звісно...

– А якщо ні?

– Ти такий поганий шукач? Я в тебе вірю. Можеш засікати хвилину, - трохи пожвавившись, чарівно посміхнулася дівчина, розвернулася і знявши туфлі, загубилася серед людей.

Я чесно порахував до 60, і почав шукати поглядом оголену спину Лесі, але не знаходив. Що вона мала на увазі, коли казала, про нагороду? Невже себе? Не вірю, що її могло настільки перемкнути, але від однієї думки про це, мій член сіпався, наче обіцяючи багато та якісно попрацювати цієї ночі. 

Після декількох хвилин, стало зрозуміло, що Лесі немає тут, серед гостей, тому я вийшов на вулицю, і продовжив пошуки там. Все ставало складніше. На території було багато кущів і альтанок, де можна сховатися, і якщо перевіряти все, то ніякої нагороди вже не захочеться. Але... Тільки-но я зазирнув до найближчої альтанки, що була щільно завішана білою тканиною зсередини, як побачив її.

– Молодець. Ти переміг, - тихо і грайливо вимовила Леся, млосно дивлячись на мене.

Закинувши ногу на ногу, вона сиділа в центрі альтанки на столику, впираючись долонями в нього. Розум вже малював розбещені картинки. Ну ж бо, розкрий свої ніжки, і лягай на спинку. 

– Нагорода... Як я розумію... Десь тут? - трохи збиваючись, спитав я, і нервово посміхнувся, намагаючись не дивитися нижче обличчя Лесі, бо одягу на її тендітному тілі значно поменшало. 

Невеличкий бюстгальтер, ймовірно, м'який і тоненький, що можна відчути долонями її соски, навіть скрізь тканину. Такі ж самі трусики, які можна легко відсунути, і торкнутися її пальцями, проникаючи всередину. Якою вона буде під час сексу? Чи буде кричати? Стогнати? Як швидко скінчить? Вона пристрастна чи сором'язлива?

– Ти не бачиш свою нагороду? - промуркотіла Леся, наче так завжди і було, і вона не шипіла на мене, кажучи, що між нами нічого не буде. Вона сповзла зі столика, і встала переді мною. Добре, що тут майже напівтемрява, і вона не бачить мій стояк. Леся, наче лялечка з такою мініатюрною фігуркою і довгими світлими кучерями, що спадали на її плечі. Яка ж вона солодка і ніжна. – Братимеш, чи як?

– Давай зупинимо ці метафори. На що ти зараз натякаєш? - я хотів трохи подражнити свою кицю, перед тим як оволодіти нею. Дуже люблю, коли вона спочатку ричить на мене, а потім ми пристрастно цілуємося. А зараз і не тільки. – Натякаю? Мої пропозиції достатньо прозорі. Просто зроби те, до чого схиляв мене увесь цей час, - процес пішов.

– Що зробити? Раптом, я тебе торкнуся, а ти потім скажеш, що я неправильно тебе зрозумів, - я посміхнувся, відверто насміхаючись, а ще хотілося, щоб вона не соромилася казати про свої бажання.

– Я знаю, що ти мене хочеш, - з докором сказала Леся, відкинула волосся назад, і провела пальцем під бретелькою свого бюстгальтера. Що ж ти робиш, мала? Я зараз скінчу, навіть не потрапивши в тебе.

– Кицю, ти сьогодні що тільки не робила. Якби ти запропонувала це на початку, то ми б вже кохалися, але за цей вечір ти кілька разів вже встигнула мене зненавидіти, і знову полюбити, а тепер що? - спитав я з награним докором, і на її обличчі промайнула тінь сумніву, а потім роздратування.

– А тепер, або йди геть і не лізь до мене більше ніколи, або розстібай свій ремінь і поцілуй. Куди захочеш.

Чорт забирай! Яка ж вона гаряча. Навіть не дивлячись на цю незграбність, ніяковість, невпевненість...

– "Повернення владної пані", - посміхнувся я, згадавши про своє письменницьке хобі. – Мабуть, саме про це я напишу свою еротичну новелу, коли з'явиться вільний час.

Я стояв і не ворушився, зухвало посміхаючись, і чекав на її подальші дії. Може, досить гратися, і нарешті, задовольнити бідолашну дівчину?

– Бісов татків синок, - натомість, прошипіла Леся, і з усієї дурі штовхнула мене так, що я вилетів з альтанки, приземлившись на газон. 

Несподівано. Яка сильна жінка, або я просто розслабився, і не очікував подібного. Навіть примружився, і тихо застогнав, бо трошки боляче. Напівгола красуня вискочила слідом, і присіла поряд, стурбовано дивлячись на мене. Переживає? А це правильно.

– Пробач, - хрипко і розгублено вимовила Леся. – Сильно забився?

– Авжеж. В тебе крутий удар, - м'яко відповів я, хоча можна було вдати злість, і змусити її вибачатися старанніше.

– Я не знаю... Не розумію, чому я поводжуся, наче скажена, останнім часом. Вибач, - сумно зітхнула вона, і в мене з'явилися сумніви щодо цікавого продовження цього вечора. Вже, ніби, і недоречно кохатися.