Коли ти прийшов, я подорослішала - Анастасія Бойд
Попри бажання, паніка була неймовірна.
– Алес... - прошепотіла я
– Кажи, маленька, не бійся... - муркотів Алес, не відриваючи своїх губ від мене.
– Що ти збираєшся зробити?..
– Ти довіряєш мені?
– Не дуже... - перелякано відповіла я, і він здивовано хмикнув.
– Подумай ще трохи над відповіддю.
Його обличчя опинилося навпроти моїх трусиків. Однією рукою Алес тримав мою сукню біля живота, а іншою торкався стегна, впиваючись пальцями в шкіру. Я зараз знепритомнію від хвилювання, але... Я точно пошкодую, якщо відштовхну зараз Алеса. Це буде тільки через мій страх, а не через те, що я не хочу його. Я хочу. І треба просто розслабитися. Я мріяла про це. Хто, як не Алес має робити зі мною такі речі? Хто ще має торкатися і цілувати мене так?
– Не бійся, це не боляче... - прошепотів Алес, і м'яко торкнувся губами моїх трусиків біля низу живота.
Я на мить заплющила очі, відчувши приємне збудження.
– Потримаєш? - спитав він, натякаючи на сукню, і я мовчки взяла закручену спідницю, задравши її ще вище, щоб йому було зручніше. – Розумничка... В тебе точно не було такого досвіду? - дражнився Алес, тихо посміхаючись. – Жартую. Ти тільки моя чиста квітка.
Стоячи на колінах, він зачепив пальцями края моїх трусиків, і повільно потягнув їх вниз, цілуючи оголену шкіру. Все нижче і нижче... Поки не поцілував між ніг так, що я ледь не впала, гучно зітхнувши від несподіваних відчуттів. Я не вірю... Не вірю, що все це відбувається насправді.
– Тобі не подобається? - занепокоєно спитав Алес, або награно... Я зовсім втратила здатність критично мислити, і не могла оцінити його реакцію.
– Ні... Все добре.
– Якщо ти проти...
– Зроби ще раз... Так, - твердо перебила я Алеса, і він задоволено простогнав, припавши обличчям до мене.
– Бестія... Нарешті це сталося, Господи...
Алес знову поцілував мене там, і повністю стягнув мої трусики, сунувши в кишеню свого піджака. Він міцно тримав мої стегна, і лизав так, що я вже не стримувала стогони, забувши про скутість. Відлуння біля озера додавало особливої безсоромності. Сподіваюся, поряд немає нікого з сусідів на нічній прогулянці з собаками, або на пробіжці... В нашому районі вистачає таких екстремалів, що лазять серед ночі по цих місцях.
Байдуже... Мені тепер гаплик. Я знову не зможу спокійно жити, не думаючи про Алеса. Мріятиму про стосунки, яких ніколи не буде. Витрачу час марно на сподівання... Бо не вірю, що для Алеса це щось означає, і він запропонує мені йти далі разом, або хоча б спробувати.
– Мала, не мовчи. Ти ж вмієш кричати, - усміхнувся Алес, зупинившись, і торкнувся пальцями замість язика. – Тим паче, на мене. Чи мені потрібно дуже роздратувати тебе для криків?
Алес багато базікав, але я майже не слухала, бо мене несподівано охопило нестримне задоволення, від якого я почала тіпатися і зовсім падати з ніг. Таке я відчувала тільки під час довгих стискань стегон, але це навіть приємніше і запаморочливіше. Я не витримала, і опустила долоні на плечі Алеса, щоб не впасти і трохи розслабитися. Боже... Як мені жити з цим далі?
– Скажи, що поїдеш зі мною... Поїдеш? - хрипко шепотів Алес, цілуючи мої стегна, і продовжував легко торкатися пальцями між ніг, від чого все стискалося сильніше. Нестерпно добре. – Не хочу, щоб твій перший раз стався на вулиці.
– Перший раз? - я широко розплющила очі, і ніби схаменулася після сну. Все заходить дуже далеко.
– Тільки не кажи, що не перший. Якщо в тебе було мало поцілунків, то секс взагалі під питанням. Або я помиляюся, пані Гросен? - трохи ревниво спитав він. Я похитала головою.
– Я про інше... Що означає перший раз? Я... Мені страшно... Я не збиралася так швидко. Не вирішуй за мене...
– Сонечко, це не швидко. Скільки років ти в мене закохана? Досить чекати. Поїхали? - як все жалюгідно... Алес просто дозволяє мені скористатися ним, наче призом.
– Куди?
– До мене.
– Мене зараз знудить... Ще вчора ми зовсім не спілкувалися, а сьогодні все і одразу?
– Ти не готова? - спитав Алес, вдаючи розуміння, але вочевидь він розчарований. – Я... Тоді я можу відвезти тебе додому, це ж недалеко. Я не ґвалтівник, якому байдужі твої бажання.
Його пропозиція розривала мене на шматки. Я розуміла, що боюся так різко все змінювати, втративши невинність, але ось так зараз поїхати додому ніби ще страшніше, бо я не знала чи повернеться Алес до мене потім. Чи продовжить добиватися мене? Чи розвиватимуться наші стосунки? Або все можливо тільки тут і зараз? Сумно те, що він не бачив альтернативного продовження вечора, окрім як в ліжку, і моє "ні" означало лише прощання. Або "так", або їдь додому. Я не потрібна йому без цього. І радіє він моєму повноліттю виключно через це – тепер зі мною не страшно переспати. Це тепер не злочин. І все. Але... Не хочу його втратити. Не сьогодні... Краще вкотре втрачу себе і свою гідність.
– Добре... Вези мене до себе, пан Кшижановський, - приречено посміхнулася я, і Алес підбадьорився.
– Обожнюю, коли ти кличеш мене так! Пішли.
Я поправила сукню, і пішла за Алесом, наче вівця на заклання, без трусиків, які залишилися в його кишені, без гордості, яку він злизав своїм язиком, без відчуття щастя, бо впевненості в майбутньому не було зовсім. Але... Якщо для того, щоб провести з Алесом зайвий час мені доведеться позбавитися цноти... Що ж... Я згодна і на це. Хіба мало я принижувалася перед ним? Це лише ще одна крапля. Гірше вже точно не буде.
