Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

— Містере Швед, справа не тільки у тому, що вона кохає Річардса, — проказав Корнуелл. — Вона чекає від нього дитину! Вона усе ще плекає надію воз’єднатися з ним… Ви знаєте багато закоханих жінок, які б зрадили батька своєї ще ненародженої дитини?

Марко на коротку мить провалився у спогад… Той, із минулого…

Жіноча рука простягала йому приладдя для гоління… Перед внутрішнім зором чомусь виникла саме рука. Не обличчя, не вона сама, а її рука. Тендітна рука Олесі Біличенко. Вензель на кістяних держачках помазка і бритви «Y.K.»… І голос Кренделя: «Вона була вагітна… тижні чотири від сили…»

— Жінки бувають усякі… — відповів Марко беземоційно, подумки проганяючи з-перед очей видиво. — Але якщо міс Кутузова справді не зламалася на допиті, то згоден, це наша велика перевага.

— Головне — там, на місці, будьте обережні і не поспішайте. У вас із Флемінгом буде достатньо часу, щоб придивитися і до міс Кутузової, і до ситуації в цілому… — погідливо проказав Корнуелл. — Навряд чи те судилисько завершиться за три дні.

* * *

Уже в коридорі Шведа перестрів Селфрідж.

— Як плече? — поцікавився з суто лікарським інтересом. — Більше не турбує?

— Дякую вам, ні… — видихнув Марко. — Навіть боксувати спробував. Наче й не було того поранення.

— Ну, і слава Богу! — Селфрідж простягнув Маркові синю папку і виразно подивився на її поверхню. — Ось тут вам усе, що мені вдалося знайти по такій собі Едіт Тюдор-Харт, у дівоцтві — Едіт Сушицькій. Вона була активною членкинею підпільного комуністичного осередку у Відні. Їй вдалося втекти звідти ще до заворушень. Осіла у Лондоні, вийшла заміж за цілком пристойного джентльмена, шанованого лікаря; стала, власне, місіс Тюдор-Харт.

Марко похитав головою.

— І все?

— Так, все. У нас більше на неї нічого немає, окрім віденського періоду. Тут, у Лондоні, вона ні в які історії наче не влипала… А чому ви цікавитеся цією жінкою, містере Швед?

— А ви хіба ще не прочитали мої думки? — усміхнувся Марко.

Селфрідж розвів руками.

— Я намагаюся не лізти в голову друзям. З почуття такту.

— Щиро дякую, пане Селфрідж. За дружнє ставлення, — кивнув Марко. — А щодо Едіт Тюдор-Харт… Не знаю… Дивні передчуття. Дружина познайомилася з нею, коли разом із донькою гуляли бульваром. Каже, та підійшла до неї, відрекомендувалася фотографи нею, запропонувала зробити фотопортрет Марго.

— Так, — кивнув Селфрідж. — Нам відомо, що у місіс Тюдор-Харт своя фотостудія, і сама пані Едіт — одна з найкращих дитячих фотомайстрів у Лондоні.

— Та я б нічого… — проказав Марко. — Але ця пані Тюдор-Харт, виявляється, давно спостерігала за нами з вікна свого ательє, знає, що ми з Лізою «гарна пара» і запропонувала Лізі зробити сімейний фотопортрет… Якось це не по-англійськи…

— Вона австрійка, — усміхнувся Селфрідж. — До того ж колишня партійка віденського комуністичного осередку… Кажуть, у них там взагалі безсоромність процвітає… Комуна. Ніякої моралі… Тож не варто від неї очікувати британської розсудливості, стриманості й виваженості у діях…

— Вона дуже вигадлива і ретельна у своїй роботі…

— І що? — запитав Селфрідж. — Це ж не погано у будь-якій професії.

— А те, що якби У СВОЇЙ професії я потребував надійного агента, — проказав Швед, — то людина, як місіс Тюдор-Харт, котра уміє спостерігати, висіювати потрібні об’єкти і зав’язувати знайомства просто на вулиці, була б у мене в пріоритеті… Я б її завербував.

— То ви хочете її завербувати?

Швед похитав головою.

— Містере Селфрідж… можливо, то лише професійна підозріливість і справа не варта виїденого яйця, але саме у такий спосіб, як це робить місіс Тюдор-Харт, я вербував собі агентів у Стамбулі серед місцевих. Для ведення спостереження у порту, навіть серед керівництва порту… Господи… та скрізь, де вони були мені потрібні.

— Ну то підіть з Елізабет до неї у ту фотомайстерню, придивіться, побалакайте… та й по всьому. На місці зорієнтуєтеся, — проказав Селфрідж. — Вважайте: те, що місіс Тюдор-Харт була членкинею віденського осередку компартії, ще нічого не доводить. Комуністи багатьом молодим людям задурили голову свого часу, і це не привід у всьому бачити ворожі підступи… Вона могла просто знімкувати для отих, знаєте, їхніх газеток за гроші, могла продавати їх на вулицях, могла агітки роздавати… Могла бути просто закоханою у якогось дурня, що втягнув її у все це комуністичне багно… Власне, могла тому й перебратися до Лондона, що їй просто набридли оці недолугі ігри… Зрештою, так і є: вона переїхала, фактично втекла до Англії, вдало вийшла заміж… І отримала новий шанс.

— Або надійне прикриття… — проказав Марко собі під носа.

— Так… Або надійне прикриття, — погодився Селфрідж. — І вам до рук може втрапити дуже цікава рибка… Знаєте що, Марку, у будь-якому разі вам треба придивитися до неї. Вона — жінка, а жінки у певних ситуаціях завжди думають занадто голосно, — додав він. — Часом, щоб почути їхні думки, не потрібно мати особливих здібностей. Ви маєте достатньо проникливий розум, друже мій. Ви її почуєте. Поміж рядків.

— Ви праві, містере Селфрідж, ви праві, — погодився Швед. — Я піду з Елізабет і все побачу на місці…

Послухаю, про що вона балакатиме, чим перейматиметься…

— Так… Тільки не суптеся, легше, — усміхнувся Селфрідж. — Нехай спочатку з нею зустрінеться Елізабет… Сама. Дуже легко, на вулиці… дитина у візочку, прогулянка… Навіть, можливо, кілька разів. Нехай Елізабет дуже обережно натякне, що ваша родина достатньо заможна, респектабельна, що ви — успішний журналіст із «Обзервер», вхожий до найвищих політичних лондонських кіл… — багатозначно додав Селфридж.

— Я розумію, — кивнув Марко.

— Нехай ніби ненароком скаже, що ви часом виконуєте дуже серйозні замовлення поважних осіб, тому буваєте на материку частіше, ніж удома… І навіть маєте поранення… Що як ніхто бачите прогнилість капіталістичної системи і симпатизуєте усім цим пролетаріям… Ну, знаєте, такі легковажні, емоційні жіночі балачки… ля-ля-ля… — Селфрідж поплескав Марка по плечу. — Було б добре, якби ваша дружина вдала, що знайшла у місіс Тюдор-Харт рідну душу… бо ви… е-е-е… не завжди її розумієте. Щось таке. Власне, кого я вчу, мій друже…

Швед усміхнувся.

— Ви маєте рацію, містере Селфрідж… Я теж про це подумав. Не хотів тільки вплутувати Лізу.

— А що вона їй зробить? — стенув плечима Селфрідж. — Маю на увазі, місіс Тюдор-Харт — Лізі. У білий день, на вулиці… Якщо ваші підозри виправдаються, то об’єкт уваги для цієї місіс Тюдор-Харт ви, Марку, а не Елізабет. Вона ковтатиме наживку, як голодна риба… Якщо тільки Елізабет зуміє зіграти таку собі розпещену, заможну молоду пані, для якої світ клином зійшовся на дитячих і сімейних фотопортретах