Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна
Елізабет розсміялася.
— Ну ти даєш! Марку… Для усіх ми звичайна лондонська родина! І для тієї фотографині у першу чергу.
Він подивився на Елізабет, як на мале нерозумне дитя. Проказав повільно:
— Тітка, що веде спостереження з вікна свого фотоательє за перехожими, без проблем висіює потенційних клієнтів і легко вступає з ними в контакт…
Обличчя Елізабет спохмурніло.
— Марку, полиш оці твої штучки. І вона не тітка, а приємна молода жінка.
— І що? — промовив Марко, не відриваючи погляду від газетної шпальти. — Тебе у цьому знайомстві нічого не бентежить, люба?
— А що бентежить тебе? — поцікавилася Ліза.
— Власне, у цьому дивному знайомстві мене бентежить геть усе! — гмикнув Швед. — Окрім того, що я вже перерахував, скажи, ми ж наче мешкаємо не у Нью-Йорку, де повний фрідом, а у старому доброму консервативному Лондоні, де про подібні речі прийнято запитувати спочатку у чоловіків, чи не так?
На обличчі Лізи з’явилася поблажлива посмішка.
— Ні-ні, ти мене не так зрозуміла, Лізо! — розсміявся Марко. — Ти ж знаєш, я за рівність чоловіків і жінок у суспільстві. Але твоїй фотографині про це невідомо. Більшість англійських чоловіків мають значно консервативніші погляди. Якщо цій пані був потрібен результат, вона мала б поговорити спочатку зі мною, так було б звичніше, по-британськи. Далі… Якщо вона відома фотографиня, то ми мали б із нею десь перетинатися, от хоч у тому клубі, куди мене Флемінг витягає щотижня…
— Навіщо ти так, Маркусю? — ображено промовила вона. — Якщо тобі не до вподоби моя ідея…
— Лізонько, ясочко моя, — Швед відклав газету убік, підійшов до дружини, — пробач мені, будь ласка, мені усе до вподоби, вважай то моїм професійним занудством. Але ми таки не звичайна лондонська родина… навіть якщо видаємося такою. Як, ти кажеш, зовуть твою нову знайому?
— Едіт Тюдор-Харт…
— Фотографиня Едіт Тюдор-Харт… Прекрасно!
— Не здивуюся, якщо ти завтра пробиватимеш її по своїй конторі, — скривилася Ліза. — Звичайну фотографиню.
— Чому ж завтра? Ще сьогодні. За годину мушу там бути. І не таку вже й звичайну! — усміхнувся Марко. — Сама ж кажеш — найкращу у Лондоні… Знану, відому, таку, що має доступ до найповажніших родин міста… Не подобається мені твоя… як там її… місіс Едіт Тюдор-Харт.
* * *
— У Флемінга буде своє завдання, а у вас — своє.
Корнуелл прокашлявся, затуляючи рота хустинкою, кутик якої прикрашала його власна монограма. Застуда вже тиждень не давала йому спокою.
— Сядьте подалі, містере Швед, — махнув він рукою на стілець у кінці столу, — бо ще наберетеся від мене цих шмарклів, а вам же до Москви летіти! — проказав він, зовсім неелегантно висякуючи носа у свою елегантну хустинку. — Перепрошую, змучився зовсім. Та повернімося до справи, — нарешті мовив він. — Спочатку щодо Флемінга. Одним оком мусите слідкувати за нашим юним героєм, аби він не накоїв якої біди.
— Як же я за ним слідкуватиму, містере Корнуелл? — поцікавився Швед. — Він постійно буде у залі судових засідань, а я ні.
— Головне, щоб після судових засідань він не зав’язував непотрібних знайомств і не вештався Москвою напідпитку, як то із ним трапляється час від часу. Нам це ні до чого.
— Добре… Зроблю, що зможу. Але мені здається, ви недооцінюєте юного Флемінга.
Корнуелл примружив очі і пильно поглянув на Марка.
— Часом ми його навіть переоцінюємо, — відказав безапеляційно. — Звичайно, містер Флемінг талановитий молодий джентльмен, має гострий розум і уяву. А ще переконаний, що він улюбленець фортуни і йому усе зійде з рук. Але ви усвідомлюєте, що у «Націоналі», московському готелі, в якому вас поселять, навіть вбиральні мають вуха?
— Звичайно.
— От і добре, — кивнув Корнуелл. — У номері ніяких документів не читати, не розмовляти ні про що важливе. Тільки на вулиці, на безпечній відстані від будівлі. Прослуховування може бути скрізь. А кожна вродлива чи не дуже вродлива жінка, яка начебто випадково трапиться вам обом на очі, може виявитися агентом ОДПУ Там усі служать ОДПУ — від обслуги до метрдотеля.
Він помітив, як на обличчі Шведа майнула іронія.
— Я знаю, містере Швед, ви — джентльмен, до того ж одружені з прекрасною жінкою. Але ТАМ, — Корнуелл багатозначно вказав пальцем позад себе, — теж дурнів не тримають. Вважайте на те, що я кажу. І пам’ятайте, з вами буде Флемінг, а за ним верби ростуть, куди не пошли… Ось, власне, до чого я веду.
— Він уже повнолітній, містере Корнуелл, — зауважив Марко. — Йому цьогоріч виповнилося двадцять п'ять. До того ж у Харбіні він врятував мені життя… Звичайно, юнацького бажання пригод у нього не забрати, але…
Корнуелл подивився на Марка, як на немудрого.
— Словом, зроблю усе що зможу… — закінчив той.
— Зробіть, зробіть, будьте ласкаві, містере Швед, — погідливо промовив Корнуелл. — Ваша з Флемінгом легенда проста: ви — два британських журналісти. Для вас ця поїздка — лише робота. Працюйте, в міру пийте, провадьте трохи бравурний, але пристойний спосіб життя. Пам’ятайте, Флемінг на судовому процесі. Ви — зовні. Усе необхідне отримаєте перед від’їздом… Матимемо сподівання, ваша особа не викличе ніяких підозр і акредитація Алекса Мак-Міллана, власкора «Обзервер», у Кремлі пройде успішно.
— І я на те сподіваюся…
Марко глипнув на Корнуелла, який у цей час вкотре ретельно витирав почервонілого носа.
— Пане Корнуелл, із Флемінгом усе ясно. Але ви так і не сказали, у чому полягатиме моє завдання.
— Я буду з вами відвертим, — приглушено мовив той. — Усе, що трапилося у Москві з нашими інженерами, сталося через нашу власну недбалість… Ці мужні британці, самі того не відаючи, справді були частиною важливого процесу збору розвідданих, бо, звичайно, ми не могли втратити такої нагоди. Навіть те незначуще, що вони бачили, було важливим для нас. Під час так званих співбесід із керівництвом «Метрополітен Віккерс» чи, як вони вважали, представниками міністерства, ці джентльмени по крихті складали загальне інформаційне панно, яке допомагало нам не тільки оцінювати економічний потенціал СРСР, але й усвідомити, яким вимальовується співвідношення сил у Європі. Гадаю, вам не треба пояснювати, наскільки це важливо для нас усіх. Особливо тепер, коли до влади у Німеччині прийшов Гітлер…
— Тобто… британські спецслужби цих людей використали, — резюмував Марко.
Корнуелл зітхнув.
— Можна і так сказати. На війні як на війні. Зрештою, інформація, яку ми від них отримували, насправді не містила жодних секретів. Тому ми дуже сподівалися, що нам вдасться уникнути подібної драматичної ситуації… Але й у ОДПУ були свої плани — надійшов час