Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна
— Це вже є криміналом? — запитав Швед.
— А я про що кажу! — продовжив Корнуелл. — Виходить, влада СРСР може карати іноземців, що володіють взагалі будь-якою інформацією про життя у СРСР. Не важливо навіть, чого вона стосується — військових секретів чи довжини сукні у московських жінок, бо тільки совєцька влада визначає, становить та інформація цінність чи ні…
— Дурня яка… — похитав головою Марко.
— Ну… — розвів Корнуелл руками. — Вони вишукували усе, що могли… Навіть звинуватили «Метрополітен Віккерс» у постачанні несправних агрегатів…
— Кхм-м-м… Кляті англійські буржуї вчинили у молодій країні рад шкідництво і саботаж…
— Саме так! — підтвердив Корнуелл. — Дяка Богу, що керівнику московської контори «Метрополітен Віккерс», Клайду Річардсу, вдалося вчасно вийти з-під удару. Власне, він єдиний співпрацював із нами офіційно. Самі розумієте, що б на нього чекало у разі викриття. Просто диво, що він встиг повернутися до Лондона якраз напередодні арешту.
Корнуелл знову зайшовся своїм недобрим кашлем. Марко терпляче чекав, поки шеф прочистить горло.
— Так от… — нарешті продовжив той. — Річардс, як я вам уже повідомив, справді був нашим агентом. І поки справи у Москві йшли гладко, встиг зібрати чимало цінної інформації: фотознімки, досьє на осіб, що нас цікавили, різноманітні стратегічні дані, креслення підземних комунікацій, карти майбутніх гілок московського метрополітену, навіть плани кремлівських підвалів… Усе, що йому вдавалося роздобути. Матеріалів назбиралося чимало. Він поступово все те знімкував й у вигляді мікрофільмів провозив до Лондона щоразу, як літав на батьківщину. Паперові матеріали Річардс зберігав у надійному сховку, але знищити не встиг, бо не розраховував, що доведеться вшиватися з Москви так квапливо. Окрім матеріалів, у сховку залишилася і деяка апаратура, гроші, документи, списки інформаторів… Словом, якщо оте все знайдуть наші совєцькі друзі з ОДПУ… нам гаплик, містере Швед. Розумієте? Нам повний гаплик. І перспектива міжнародного скандалу за таких критичних обставин видасться нам дитячою казочкою порівняно з тим, як совєти зможуть усе це розвернути.
— Отже… поки Флемінг буде на своїх судових засіданнях, я маю відшукати і зачистити сховок містера Річардса… — проказав замислено Марко.
— Не зовсім так, містере Швед. Теоретично такий сховок міг би нам у Москві знадобитися. Про всяк випадок… Наш вибір впав саме на вас, — продовжував Корнуелл, — бо ви прекрасно володієте російською мовою, вам відома російська ментальність, зрештою, ви ж і сам із Росії…
— З України, містере Корнуелл, — із притиском мовив Марко. — Я із України. Це не одне і те саме.
— Так, так. Перепрошую. Звісно, з України, — кивнув головою Корнуелл. — Не сприймайте це за образу.
— Маю надію, містер Річардс повідомив, де у Москві знаходиться той сховок? — запитав Швед. — Бо інакше мені доведеться шукати голку у скирті сіна…
Він розгорнув записник і підвів погляд на Корнуелла в очікуванні, що той дасть більш конкретну інформацію.
— У містера Річардса була російська коханка, — промовив Корнуелл і голосно висякав носа. — Коханка, з якою він прожив кілька років, — продовжив він, — секретарка контори «Метрополітен Віккерс», міс Анна Кутузова. Вона мешкає у Москві. Посіпаки ОДПУ її затримали першою, за кілька тижнів до арешту наших інженерів на орендованій підмосковній дачі. Протримали півтора доби, допитали. Вона мужньо заперечувала усе, що їй намагалися нав’язати, і відкидала будь-які звинувачення. Зрештою її відпустили. Як не дивно…
Швед здивовано підняв брову.
— Пізніше, — продовжив Корнуелл, — міс Кутузову чомусь не заарештували разом з усіма повторно, хоч ОДПУ, безперечно, відомо про її зв’язок із Річардсом.
— Вони розмірковують, як краще використати її у ролі свідка обвинувачення під час процесу… — проказав Марко. — Спробують заплутати… Якщо, звісно, така поблажливість до цієї пані не через її згоду співпрацювати з ОДПУ.
— Я не відкидаю жодного варіанту, — погодився Корнуелл. — Але маю думку, що якби вона була коханкою не Річардса, а когось із російських співробітників, із нею в ОДПУ не панькались би. Совєти заварили кашу, але не подумали, що ця каша може їм самим стати поперек горла. Пізно отямилися! Тож мусять тепер зберегти обличчя міс Кутузовій. Про всяк випадок, якщо в суді усе розвалиться… Мовляв — ось такі ми, неупереджені та справедливі, невинних не караємо… Та що б ми не думали про неї, Анна Кутузова поки що не надала жодних свідчень, які б зашкодили кому-небудь із британських чи совєцьких інженерів. І Клайду Річардсу у першу чергу! Гадаю, містере Швед, нашому юному Флемінгу нескладно буде упізнати міс Кутузову на судових засіданнях. А далі маєте спрацювати дуже злагоджено й чітко. Їй відоме місцезнаходження сховку Клайда Річардса. Більше того, він залишив їй від того сховку ключі… Його новий винахід. От вже не знаю, як вона їх зуміла заховати, та поки усе тихо, маємо сподіватися, що ключі і сховок у безпеці. Річардс, звісно, запевняє нас, що сховок надійний, але ви маєте у тому переконатися на місці… Тепер щодо Флемінга. Він під виглядом інтерв’ю поспілкується з міс Анною і добуде усю інформацію. А ви…
— Містере Корнуелл, усе ж немає упевненості, що ця Анна Кутузова не здасть нас із Флемінгом ОДПУ разом з усіма потрухами, тільки-но ми увійдемо з нею в контакт… — мовив Швед.
— Слушно… — прогугнявив крізь носову хустинку Корнуелл. — І, звичайно, мене це бентежить не менше, ніж вас, містере Швед. Але є ще дещо: саме міс Кутузова добувала для Клайда Річардса усю інформацію. Була його найнадійнішим інформатором, і якби мала злити секрети Клайда ОДПУ, то давно вже це зробила б. Власне, саме вона спромоглася попередити Річардса про своє затримання умовним сигналом і Клайд зумів вибратися з СРСР, уникнувши арешту разом з іншими.
Марко похитав головою.
— Пане Корнуелл… При всій повазі, усе це все одно сталося, наскільки я розумію, до того, як міс Кутузова побувала у казематах ОДПУ. Не думаєте ж ви справді, що в ОДПУ повірили, наче коханка Річардса була настільки необізнана… До того ж, щоб зламати
