Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

насамперед енергійні молоді люди, які розділяють наші переконання. Скажу вам більше… С.І.С., як ви швидко самі зрозумієте, складається з рідкісної категорії незалежних оперативників — джентльменів, що елегантно порушують правила, закони і права людини — в ім’я миру, звісно, та, як мовиться, заради благої, вищої цілі… — усміхнувся Селфрідж.

Помітивши тінь іронії, що майнула по Марковому обличчі, він поплескав його по плечу.

— Містере Мак-Міллан, нехай мої слова не збивають вас із пантелику. Насправді ви саме там, де маєте бути. Сьогодні, у всякому разі.

Селфрідж пильно подивився на Марка.

— Я здогадуюсь, які думки терзають вас.

— І які ж? — Марко мимоволі відвів погляд, аби здібності містера Селфріджа не зіграли із його свідомістю той самий жарт, що й із Флемінговою.

— Свідомо чи ні, ви прагнете помсти, містере Мак-Міллан, — просто відповів Селфрідж. — Помсти за свою понівечену батьківщину. І шукаєте засобів, аби втілити свою помсту. Це нормально і зрозуміло, інакше ви б не погодилися на пропозицію вашого тестя, містера Сеймура, працювати у МІ-6, а жили б собі з його донькою, як у Христа за пазухою, в заміському маєтку… Саме я написав вашому тестеві, як гарно ви показали себе у Харбіні. І що керівництво МІ-6 оцінило ваші зусилля. Власне, аби врятувати ваше життя, ми задіяли цілу субмарину. Тож будьте певні, містере Швед, ми і тепер не поскупимося: надамо вам і шанси, і засоби, і можливості для досягнення нашої спільної мети. Бо нас об’єднує протистояння спільному ворогу, чи не так? Але… як ви розумієте, діяти навмання чи так, як вам би хотілося, не вдасться. Тільки за планом і за попереднім узгодженням.

Марко стиха розсміявся.

— Тобто ніякої ініціативи…

— Чому ж… проявляйте на здоров’я, особливо коли то вкрай необхідно. Але у вказаному напрямку, а не як заманеться… Обіцяю вам, — продовжив Селфрідж, — якщо довірятимете нам, то і ми надалі довірятимемо вам. Ми надамо вам найкращі інструменти. Для помсти. І тоді ваша помста буде по-справжньому витонченою, елегантною і вельми дошкульною… Ми маємо справу з монстром, містере Мак-Міллан, якого не так легко подолати… І будь-які ваші самостійні потуги у зазначеному напрямку будуть нагадувати комарині укуси, які тільки розізлять його. МІ-6 — це сила. Тож нам вигідно співпрацювати із вами, а вам — із нами…

— Гаразд… — кивнув Марко. — Я згоден із вашими словами, бо все так і є. Ви наче мої думки прочитали. А те, що ви добрий друг батька моєї дружини, лише стверджує мене у намірах подальшої співпраці і довіри. А де ви… — почав було він.

— Навчився оцих штук? — завершив Селфрідж думку Шведа, вказавши на вузол своєї краватки. Якось по-дитячому зітхнув і розвів руками. — Усі ми маємо від Господа дари, та не всі ними користуємося. А щодо користування ними на благо…

— А оця ваша краватка… — знову запитав Марко, усвідомлюючи, що свідомо затягує час. — Яскраві смуги, що збивають з пантелику… Це ж гіпноз, чи не так? Я читав про таке… у містера Фрейда…

— Так, — безтурботно, але без зверхності відповів Селфрідж. — У юності я захоплювався гіпнозом. Навіть на якийсь час переїхав до Відня, аби навчатися у містера Фрейда… То правда, він був майстром, знавцем людської душі. Я ж супроти нього — ремісник.

— Нічого собі ремісник… — гмикнув Марко. — Отак просто взяти і перетворити Флемінга на слухняного хлопчика…

— Як ви там його подумки називаєте? — поцікавився Селфрідж.

Марко здивовано глипнув на нього:

— Кого? Флемінга?

— Здається, срібнолобим англійським єдинорогом? Зізнаюся, цей епітет містеру Яну підходить найкраще.

Швед зачудовано подивився на Селфріджа і примружив очі.

— Я хіба сказав це уголос?

— Ні, — похитав головою чоловік. — Звісно, ні…

— Нічого собі… — Марко відчув, як від здивування у нього аж у горлі пересохло. — То ви… справді умієте читати чужі думки?

Селфрідж поправив свою яскраву краватку і знову знизав плечима.

— Зазвичай тільки уривки… Люди не вміють думати яскраво, ілюстративно… Тому доводиться напружуватися. Але ви, містере Швед, — раптом назвав його справжнім іменем Селфрідж, — думаєте так емоційно, літературно, я б сказав, як і належить добре освіченій людині, що гріх було не почути ваші думки.

— Але ж я думаю рідною мовою…

Селфрідж гмикнув, легенько поплескав Марка по плечу.

— То вам тільки так здається… Ви як людина з багатою уявою думаєте образами, картинками. А їх прочитати найлегше. А ще… — Селфрідж повільно, ніби згортаючи пил, провів по плечу Марка: — Ще вам дуже болить отут, містере Швед. Із таким болем у Москві вам буде вкрай некомфортно…

Марко хотів інстинктивно відступити крок назад, та не зміг.

Відчув, як раптом з-під долоні Селфріджа крізь тканину піджака полилося тепло. Просто у болюче місце, десь у глибину, аж під м’язи. Закрутилося там гарячим вихором, шугонуло стрілами у кінчики пальців, потім у зворотній бік, до мозку… Шведа на якусь мить кинуло у жар.

— Що це?.. — пробурмотів він.

Селфрідж усміхнувся. Його невиразне обличчя раптом стало абсолютно… виразним, помітним і навіть… досить приязним.

Марко відчув — по його щоках котяться сльози.

Він дістав із нагрудної кишені Шведа хустинку, простягнув йому.

— Усе добре. Не хвилюйтеся. То нормальна реакція, — проказав Селфрідж. — Ще кілька таких сеансів — і ви будете у нормі. Я навідаюся до вас, містере Швед… Скажімо, завтра о цій же порі. Повторимо сеанс і до від’їзду ви будете абсолютно здоровим. Радонові ванни, бджолина отрута, Бад-Гаштайн… — Селфрідж розвів руками. — Як ви розумієте, усе це чудово, та вам потрібна більш дієва, більш інтенсивна, більш нетрадиційна терапія для прискореного одужання. І я готовий вам, якщо забажаєте, допомогти у цьому. А зараз… ідіть.

Селфрідж вказав поглядом на протилежну стіну. Лише тепер Марко помітив темний обрис дверей, яких не помічав раніше.

— Ідіть, ідіть… на вас вже зачекався містер Корнуелл.

* ★ *

Селфрідж і справді навідувався до Марка протягом двох наступних днів. Елізабет була у музеї, вдома — лише покоївка, нянька, він та маленька Марго, тож цим дивним сеансам лікування ніхто не заважав.

Селфрідж садовив його обличчям до вікна, розтирав руки, клав Шведові на плече свою важку долоню, потім переміщував її на лопатку і вперед, ближче до ключиці. Проводив по спині і знову клав руку на плече. А далі з його долоні починав струменіти невидимий гарячий потік енергії; бив через шкіру, просто углиб м’язів, дістаючи аж до легенів і серця.

Маркові здавалося, що на якусь мить все навколо наче завмирало: ставали нечутними шум вітру і віддалений гул двигунів за вікном, усі звичні звуки розсіювалися у повітрі, кров починала