Серце з попелу - Тейлор Грін

Наче назло, всі, мимо кого ми проходили, були мені незнайомі, а Валик, розштовхуючи нетверезих студентів, надто швидко вів мене все далі й далі. Здійнявши голову, я нарешті зрозуміла куди. Просто попереду розташовувалися ті сходи, які я бачила на світлинах, біля підніжжя яких стояв охоронець. Добре, що я не кинулася перевіряти їх на самому початку, бо спростила б цим Валику завдання мене впіймати. Здається, там той самий “віп-готель”, про який я часом чула від Барбариски. Ну, для продовження знайомства з особами протилежної статі. Розуміння цього аж ніяк не радувало, і я із ще більшим завзяттям завертіла головою, намагаючись зачепитися хоч за когось!

— Гей!

Хтось раптом вхопив мене за вільну руку, що таки змусило Валика зупинитися, аби мене не розірвало навпіл. Але, кого-кого, а викритого шпигуна Кіра, я побачити не очікувала. Цей мене точно не врятує, тільки ще більше розізлить Валентина.

— Куди це ви? — Він так силувано всміхнувся Валику, що, навіть якби вже не був розсекреченим, одразу ж спалився б. — Ксано, тебе там Борис шукає.

Мій бідолашний лікоть під пальцями Яворського, здавалося, от-от переломиться, з такою силою він його стиснув, підтягуючи ближче. Але на мій зойк відреагував лише Кирило, миттю відпускаючи та розгублено переводячи погляд на Валика. 

Той, наблизившись до Кіра майже впритул, щось промовив йому на вухо. А тоді відвернувся та знову потягнув мене до сходів. 

Я ж, востаннє озирнувшись на свого зблідлого колишнього охоронця, одними губами промовила “Знайди Бориса”, хоч і не дуже сподівалася на те, що той зрозумів мене. І, здавшись, поплелася за Яворським, що, одразу мов відчувши це, озирнувся. Задоволено вишкірився і, відпустивши нарешті мою руку, закинув свою клешню мені на плече.

— Розслабся, окей? — нахилившись, весело мовив. — Я вмію користуватися своїм інструментом, принцесо. Закладаюся, ти кричатимеш.

Звісно, кричатиму. А ще, за можливості, відправлю твій “інструмент” на лікарняне. Тільки б влучного моменту дочекатися…

Скривившись від огиди, відвернула від Валика обличчя та звично тицьнула його ліктем під ребро. Хватка обнадійливо послабилася, однак наступної миті мене штовхнули у відчинені двері. Ну, все, тепер я точно в мишоловці…

— Ти ж розумієш, що це зґвалтування? — все ж намагаючись достукатися до неіснуючої совісті хлопця, спитала. — І я підігравала тобі лише для того, аби підібратися ближче і знайти Діану.

Раз він і так все знає, то чому б не використати це, як зброю?

— Байдуже, віриш? — фиркнув, дістаючи зв’язку ключів. — Головне, що я нарешті отримаю тебе.

— Ти одержимий!

— Ага.

— Збоченець!

— Не уявляєш, наскільки.

— Тупоголовий кретин!

— Ну-ну, а отут не згоден, — цокнув язиком, заштовхуючи мене до темної кімнати. — Все ж, я вас усіх переграв, тож єдиний кретин тут - це Загродський.

— Ой, не комплексуй, — виплюнула, розвертаючись до нього обличчям. — Мірятися з Демом… “рівнем інтелекту” можна і без моєї участі. Сходіть у лазню чи подзюрте в сусідні пісуари. Не обов’язково вплутувати у це мене чи Діану!

Замовкла засліплена, коли Валик раптово увімкнув світло. Коли прокліпалася, зустріла його зверхній погляд і спохмурніла.

— Бачу, в своєму розслідуванні ви недалеко просунулися, — глузливо підмітив хлопець, продовжуючи перемикати освітлення з яскравого на більш інтимне.

Зрештою, залишивши лише невеличкі світильники на стінах, повільно закрокував до мене. А я, не озираючись, позадкувала.

— І що це означає? — продовжуючи спроби потягнути час, запитала. 

Наткнувшись на ліжко, ледь втримала рівновагу і змінила курс ліворуч. 

— Те, що Діана мене ніколи не цікавила. — Валика, здавалося, забавляла ця гра в доганялки, бо він лиш всміхнувся, повільно наближаючись, при цьому ще й розстібаючи сорочку.

Коли та впала на підлогу, я наткнулася на підвіконня і знервовано глитнула. Тікати більше нікуди… 

— Набігалася, чи зробиш іще коло? — знущаючись, вишкірився.

Він уже був за кілька кроків, однак адреналін у моїй крові не дозволяв просто взяти і дозволити йому отримати… перемогу. Тому, дочекавшись, коли наблизиться ще на крок, я різко плигнула вбік і, застрибнувши на ліжко, кинулася до дверей.

— Е-е, ні, Ксано!

Яворський майже грайливо перехопив мене за декілька сантиметрів від цілі і, сміючись, обхопив за талію.

— Відпусти! — вигукнула, впираючись кулаками в його грудну клітку.

— Не цього разу.

Коли його пальці торкнулися шиї, здригнулася і засмикалася ще енергійніше, однак бісовий мажор виявився куди сильнішим, аніж видавався на вигляд, і я лиш захекалася. З ненавистю дивлячись на самовдоволеного Валика, безсило загарчала і буцнула його в коліно.

— Все? — лиш бровою сіпнув глузливо.

— Пішов ти… — видихнула.

— Піду. — І смикнув за блискавку на моєму костюмі, одночасно штовхаючи мене на ліжко.

Дарма я сподівалася на свої криваві панталони, як амулет від кретинів. Судячи з того, як уміло він розправлявся з комбінезоном, не зважаючи на мої розмахування руками та намагання цапнути його за пальці, тренувався він частенько. Страшно уявити його послужний списочок…

Але ще страшніше раптом усвідомити, що залишилася в одній білизні під нахабним мажором, що, важко дихаючи, тримає твої руки над головою. І надзвичайно собою задоволений, не зважаючи на те, що тебе трясе від жаху. 

Очі наповнилися сльозами, живіт скрутило від огиди, і я, повністю знесилена від боротьби, навіть не уявляла, як вибратися з цієї ситуації. Лиш змушувала себе продовжувати дивитися на Яворського, як на огидну кучу лайна, навіть через пелену сліз. 

— Покидьок, — виплюнула йому в обличчя, але він сприйняв це наче комплімент.

Ледь встигла відвернути голову вбік та зажмуритися, коли нахилився, намагаючись поцілувати. І сіпнулася, відчувши його вологі уста на своїй щоці. Коли провів донизу, з останніх сил засіпалася, тільки мій останній крик про допомогу заткнули долонею…