Небезпечна Спокуса: Магічне Кохання - Спокуслива Відьмочка

— По перше його ім’я Макс. А по друге, якщо ти забув, ми зустрічаємося. Я розумію що він тоді не подобається, але я впевнена що знайдете спільну мову. Так що? Ти прийдеш?

— Ну як я можу тобі відмовити Сонечко. Звісно я прийду. Щось принести з собою?

— Ні дякую, у нас все є. Хоча — задумалася. — принеси свій гарний настрій. — цмокнувши в щічку, попрямувала у справах.

Її Зміна добігала кінця. Нарешті вона була вільна трохи раніше. Забравши Макса, який працював над новим проектом, поспішила додому. Швиденько приготувавши святкову вечерю, побігла перевдягатися. Тільки но завершила, як пролунав дзвінок у двері. Макс перший встиг відкрити. На порозі, стояв Артем, з букетом квітів, і тортиком. Привітавшись, увійшов.

— Проходь Артем, запрошую до столу. Будь як удома.

Хлопець присів напроти Макса. Ніка зібравшись з думками, легким помахом руки, запалила свічки. Її приятель, сіпнувся від неочікуваності.

— Що це було? — запинаючись, запитав. — а якби ти влучила в мене? Я тобі казав що він погано на тебе впливає. — швиденько вставши із-за столу, підійшов до вікна. Умкнувшись поглядом у далечінь, намагався прийти до тями.

— Ну чого ти, Сонечко? — обійнявши збоку, поклала голову на його плече. — Не хвилюйся, все добре, я тебе не скривджу. Я ж казала тобі, я тепер чарівниця. Звикай. — запнувшись, — Я швидко вчусь. — заплющивши очі, мило посміхнулася, ще сильніше стиснувши руку. — Це мала частина того що я вже можу. Прошу залишайся, сьогодні буде цікаво. — поверталися до столу. Помітивши що Макс проронив смішинку, непомітно, проходячи повз, вдарила по спині.

— Дякую всім присутнім за теплу атмосферу, — кинувши погляд на Артема, продовжив. А найголовніше, — поцілував руку. — Я дякую тобі моя королева, за цю вишукану вечерю. І за те що завдяки тобі ми тут і зараз. Пропоную випити за це. Хто що бажає?

— Нехай прекрасна половина обирає напій. — вже з посмішкою, проронив Артем.

— Дякую вам, мої чоловіки, за довіру. Мені хочеться щось легкого і невимушеного. Тому сьогодні ми смакуємо Мартіні.

Без зайвих слів, Макс взяв відповідальність на себе. Відкоркувавши пляшечку, обережно розлив по келихам. Приступили до трапези. Деякий час вони спілкувалися, не обійшлося звісно без жартів, один над одним. Але це не зіпсувало настрій. А напевно ще більше їх зблизило. Після вечері, влаштувалися у вітальні. Вероніка вирішила продемонструвати свої сили. Хлопці сиділи на м’якому диванчику. Ніка стала обличчям до них в центрі кімнати. Розкинувши руку по сторонам, заплющила очі. В туж мить, кімнату охопила темрява. Стиснула руки в кулаках. Раптово залунав знайомий свист. Два маленьких вогника, вилетіли з глибини темряви. Швидко рухаючись вперед, зупинившись в сантиметрі від них, вибухнули феєрверком. Вони були не справжні, тільки візуально – звукова ілюзія. Як тільки вона знову відкрила руки, ще декілька феєрверків спалахнувши перетворилася на неймовірної краси, нічного зоряного неба. Інколи навіть падали зірки. Присівши поміж ними, відкинулася на спинку. Любувалася. Через декілька хвилин.

— Ну що ж, тепер моя черга — з запалом в голосі, промовив Макс.

Тільки-но піднявся з дивана, залунала гарна романтична музика. Вийшов на центр. Провівши деякі маніпуляції руками, з темряви випорснув полум’яний фенікс. Пролетівши декілька кіл, ніби полетів геть. Але ні, він повернувся з величезним букетом квітів, повільно опускаючи його на коліна Вероніці. Знову по колу, зупинився у центрі. Закрився крилами, відкривши спалахнув стовбуром полум’я. Попелом осипався на килим. Макс перемістився за її спину. Раптово почувся голос птаха. Попіл заворушився. Маленький фенікс вилетів з купки попелу. Замазав крилами зникнувши в темряві. Попіл наче вітром розвіяло по килиму, а на його місці з’явився напис. Я тебе кохаю моя Чарівниця. І серденько поруч. Доки дівчина була під впливом емоцій. Він скористався цим, обережно надягнувши, на її тендітну шию, прикрасу. Це був амулет, на золотому ланцюжку. Присів поруч. Ніка була у захваті. Подякувала. Хоча вона і не приймала вартісних подарунків, але чудово знала, Максу байдуже, він все одно дарував часто їх. У туж хвилину, помітила товариша, який сидів засмучений.

— Нічого, не зважай, не хочу псувати настрій і такі неймовірні моменти. — з тяжким видих, промовив.

— Ні так справа не робиться. Ми тебе чимось образили? — з хвилюванням у голосі запитала Ві. — Кажи, бо залоскочу.

— Ти ж не відчепишся, я знаю. — з сумом в голосі, проронив. — ви такі круті, а я що? Хто я? Протирач посуду? — зітхнув, — Вибач, це все дурня. Не звертай уваги.

— Зачекай нас тут, ми зараз повернемося. — узявши за руку свого Ведмежатка, попрямувала на кухню. — пам’ятаєш той ритуал? Так, так, саме той. — притуливши палець до його вуст. — Він мій найкращий друг. Я хочу допомогти. — Я розумію, що тобі це, буде не приємно. Але — не встигнувши доказати, Макс перервав її, полонивши вуста своїм гарячим поцілунком. Відчувши що вона вже розслаблена, відпустив.

— Заспокойся, все добре. Я розумію, наскільки це важливо для тебе. І це твоє рішення, тому я, підтримаю у будь-якій ситуації. — взявши за руку, обійняв. — Ходімо, не будемо затримуватися, не гарно на довго залишати його самого.

Повернувшись до товариша. Хлопець присів на диван, трішки поодаль. Ще раз підтверджуючи свою згоду кивком голови.

— Твоя черга — промовила Ніка, протягнув руку. Засміялася. Потягнула його на центр кімнати. — ти для мене близька людина, я хочу і можу тобі допомогти. — стиснувши на декілька секунд в обіймах. — Подумай ретельно і серйозно, і зроби зважений вибір. Яку магічну силу бажаєш отримати і оволодіти нею? Уяви її. — трішки зачекавши. — а тепер головний момент ритуалу. — підійшла ближче. Не даючи змоги зрозуміти, що буде далі. Поцілувала Артема. Направляючи свою енергію. Подумки промовляла заклинання. Струмочки чарів наповнювали його. Наділяючи тією силою про яку він мріяв. Відчувши що ритуал завершено, Вероніка визволила приятеля з поцілунку. — Але є умова. Тиждень ти не маєш права, користуватися чарами. Ви маєте стати одним цілим. Готуйся до нового життя Сонечко. — цмокнувши в щічку попрямувала до Ведмежатка.