Небезпечна Спокуса: Магічне Кохання - Спокуслива Відьмочка

— Дякую тобі, — зробила невелику павузу. — У мене є одне питання. Чому, ти, це все робиш? Ми ж просто знайомі.

— Зіронька моя, по перше: це дрібниці, а по друге: як раз з приводу цього, я і хотів побалакати. — взяв за руку дивлячись в очі. — Чи згодна ти бути моєю дівчиною? Пропоную змінити статус на «зустрічаємося».

— В мене є час поміркувати? — Макс кивнув головою, — Чи хочу я цього? — подумки запитала вона себе. — Так! Хочу! Він мені подобається з першого погляду! — відповівши у себе в голові, промовила. — Я згодна.

Від неочікуваності, хлопець розгубився. Але швидко повернувся до реалій. Не стримавши радість пристрасно впився в її медові пелюстки вуст. На горизонті вже з’явився її будинок. Не встигли вони переступити поріг і зачинити двері, як пролунав дзвінок. Це була доставка. Доки Ві перевдягнулася, Макс накрив нас стіл. Під час трапези, невимушено лилася розмова. Інколи годуючи один одного стравами, зливалися у цілунках.

— Нікуся, бусинка моя. Треба збиратися на зміну. — вказуючи на годинник, — ходімо.

— Ні Сонечко, сьогодні я взяла вихідний. На перерві дзвонила і про все домовилися. — перевела подих. — Я хочу з’їздити до батьків. Дуже багато питань до них. Я б хотіла щоб ти поїхав зі мною. Мені потрібна підтримка і свідки — засміялася. — Ну то що? Ти зі мною?

— Ти, так просто, тепер від мене не відвертишся. Я завжди, наскільки це можливо, буду поруч. — поцілував руку. Допоміг з сукнею, випорснули з квартири.

За пів години, були к місці призначення. Вийшли з авто. Бачивши що дівчина дуже нервує, спробував заспокоїти. Огорнувши в обійми, щось ледь чутно прошепотів на вушко. Поцілував. Тримаючи за руку попрямували до хатини. Останній видих зірвався. Подзвонила у дзвінок. На порозі з’явився тато. Запросив всередину.

— Привіт, Тату, рада тебе бачити. — обійнявши поцілувала в щічку. — А де мама? — видивляючись йому за спину. — Мамо. — вигукнула. Швиденько підійшла, ніби весь цей час була поруч. — Привіт, Матуся, — залишила помаду на її щоці. — Мамо, Тато, знайомтеся це мій хлопець Макс.

— Приємно познайомитись, Сергій — потиснувши руку хлопцю , тато.

— Навзаєм. — відповів Макс.

 — Приємно познайомитись, Анжеліка. — Посміхнулася мама.

— Дуже приємно — поцілував руку мами, Хлопець.

— Ходімо у вітальню, — запросила усіх, дівчина попрямувала на кухню. Зробивши каву, повернулася до інших. — Бачу у вас все добре, це чудово.

Деякий час спілкувалися про екзамени, навчання і роботу. Взяла за руку Макса, видихнула і почала розмову.

— А тепер, любі батьки, я хочу перейти до однієї дууууужеее цікавої теми — протяжно промовила, слідкуючи за реакцією. — Можливо ви б хотіли мені щось таке розповісти, те чого ніколи не розповідали? — витримала паузу, в очікуванні відповіді, — Добре тоді почну я. — пильно вдивляючись в їх очі. — Чому ви про це мовчали? Я все знаю. — крадькома зловила погляд Макса. Усміхнулася. — Мамо, Тато, Я відьма. В мені прокинувся дар, — помітивши метушливі блискавки між ними. — А через вашу мовчанку, — запнувшись — Я ледь не скалічила людину! — не стримавши емоції перейшла майже на крик. — замовчала. Очікуючи відповіді. Вони переглянулися, батько кивнув головою, мати взяла цю відповідальність на себе.

— Доню, вибач нас якщо зможеш, — хапаючи повітря, проронила сльозу. — Ми намагалися тебе захистити від цього. Ми одразу ж переїхали сюди, як тільки-но ти народилася. Але на що ми сподівалися? От ми телепні! — Піднявшись з дивану, почала ходити по кімнаті, протираючи руки, деколи повертаючись до чоловіка. — нажаль, чи на щастя, нас з татом це оминуло. Але ти — зробивши паузу, стиснула міцно в обіймах. Ти дуже могутня, моє янголятко. Тобі передбачено, змінити багато усього. Ти спадкова Відьма, наймогутніша з усіх, що колись були. Твоя бабуся була віщункою. Я відмовилася від магії. Ми вважали що це все скінчилося. Тому і нічого не розповідали. Вибач якщо зможеш.

— Все добре мамо, не плач. — витерла сльози, обійнявши. Присіла поміж ними. Я не ображаюсь, ви з усіх сил, намагалися подарувати мені, найкраще життя. Тим паче що, ви зізналися.

Ще деякий час спілкувалися. Макс дуже сподобався батькам. Вони щасливі та спокійні за свою дівчинку. На останок зустрічі, в якості подарунку, вони дістали з горища коробку. Там було все необхідне для розвитку Ві. Від інструкції до всіляких інгредієнтів, амулетів, та ін. Забравши це все, розпрощалися. Прибувши додому, залишила коробку на столі. Поринувши в обіймах оксамитової пухкої ковдри та тепер вже свого хлопця, солодко спали до ранку.

Глава третя

Йшов час. Вероніка і Макс, все більше дізнавалися один одного. Весь вільний час вони проводили разом. Залишалися на ночівлю, то в квартирі Ві, то в Макса, в заміському палаці. Навчання тривало, поступово набуваючи нових знань і навичок. Ніка все більше опанувала свої сили. Але з контролем іноді траплялися казуси. Отриманий дорогоцінний подарунок від батьків, який дуже допомагав, в тяжкі хвилини. Купа інформації і усіляких інструментів. Спрощувало багато проблем, які виникали. Вероніка продовжувала працювати в ресторані, не бажаючи бути залежною від когось. Сьогодні чергова зміна, але вже в ролі адміністратора. Закінчивши з документацією, попрямувала до зали. Біля куточка баристи, на неї з нетерпінням чекав вже товариш.

— Привіт булочка, як ти? Останнім часом ми бачимося дуже рідко. Ти ж тепер бізнес леді - чарівниця. У вас мабуть весело. А у мене, тільки напої і десерти. Та годі про мене. Розповідай. — витримавши паузу, очікував відповіді.

— Та ну тебе, в мене просто ще одне навчання додалося. Тепер ще власні сили опановувати. І цей самоконтроль, просто жах. Мабуть я ніколи не зможу його опанувати. Доречи, — трохи запнувшись — запрошуємо тебе, сьогодні ввечері, до мене. Посидимо, поспілкуємося, гарно проведемо час. Треба трішки розслабитися і відпочити. — Посміхнулася — ну що татко, ти прийдеш?

— А цей — фиркнувши кивнув у бік дальнього столика, — він теж буде.