Небезпечна Спокуса: Магічне Кохання - Спокуслива Відьмочка

Поринувши з головою в роботу, Ві, забувши про цю маленьку пригоду, не помітила як пролетів час. Ось на годиннику вже 22:30 ще пів години і дівчина може йти додому. Присівши на стілець біля Артема, перевела подих.

— Хах схоже на тебе вже чекають, — непомітно вказавши поглядом у вікно, вона повертала голову, бажаючи озирнутися. — Не роби цього. — накривши своєю рукою її долоню. — Ти впевнена що хочеш піти, якщо треба я можу провести до дому. — нервово протираючи посуд, запитав. — Він мені не подобається! — майже переходячи на крик — Будь обережна благаю, у випадку чого, тримай телефон на по готові. — з тяжким видихом промовив. Наче відірвавши від серця, відпустив її тендітну руку.

— Добре татко, я буду обережна. — сміючись, намагаючись сховати власні хвилювання і заспокоїти свого кращого товариша.

Робоча зміна добігла кінця, Вона попрямувала до кімнати для персоналу. Знявши уніформу, перевдягнулася в легку мов пір’їнка сукню, яка підкреслювала всі її принади, взула підбори, розпустила волосся. Попрощавшись з Артем, поспішила покинути заклад. Нічне зоряне небо, легка прохолода і неймовірні пахощі огорнули дівчину.

— Вероніка — спокійним голосом чітко вимов, — Дякую що погодилась, — простягнувши великий букет квітів, підхопивши її руку, як справжній джентльмен, поцілував не відводячи погляду від її зелених оченят. — Дозвольте представитися, Макс.

— Приємно познайомитись, — з посмішкою пролунало з медових вуст Ві. Окинувши поглядом вулицю, прийняла жест хлопця. Взяла під руку, неквапливо направляючись стежкою парку у бік її дому. В повітрі повисла тиша. Пройшовши декілька метрів, насолоджуючись атмосферою, почав розмову.

— Чому така неймовірна дівчина метушиться з тацею по залу? Ти маєш бути власницею. — її щічки налилися багрянцем — Я в цьому місті не так давно, пів року тому переїхав. Я взагалі на довго не затримуюсь — тяжкий видих з краплинками смутку та болі. — Мої батьки мають часто переїжджати, це пов’язано з їх бізнесом. Я багато бачив міст і людей. Намагаюся не заводити друзів і стосунки. Але — запнувшись на секунду — З першої погляду, я закохався, ти чарівниця, причарувала мене. Вибач що не підійшов раніше, я не люблю, ось так раптово, вриватися в життя людей. Я не знаходжу собі місця і втратив сон. Я довго збирався з силами і ось ти поруч. Дякую що погодилася.

— Чому я офіціантка? Ну так склалося — Трошки зніяковіла. — Я працюю там, щоб мати можливість і надалі сплачувати квартиру. Раніше жила з подругою, але — з сумом в голосі стримавши сльози. — Але вона переїхала.

— Вибач що запитав, я не хотів засмутити. Який же я дурень! — стрімко повернув до себе, поклавши руку на її миле личко. Ві повільно підняла очі. Зустрівшись поглядом його наче струмом відкинуло на декілька сантиметрів. Оченята дівчини засвітилися яскраво зеленим і одразу змінилися на звичайні.

— З тобою все гаразд? — оглядаючи його руки. — Що це було? — тремтячим голос запитала. — Вибач, Мабуть я краще піду додому сама. Пришвидшив хід, пархаючою ходою, квапливо перебирала підборами по бруківці.

— Стій, благаю зупинись! — наздогнав Вероніку, схопив за зап’ястя міцно але обережно. — Я можу де що з цього пояснити, але не тут. — озирнувшись по сторонам, продовжив. — Прошу довірся мені, я тебе не скривджу! — стиснувши в обіймах, ніжно прошепотів на вушко. — Нам потрібно піти до мене додому, обіцяю не загравати. — з посмішкою, сповнений надії дивився в оченята дівчини.

— Добре все рівно в мене завтра вихідний, тільки не надовго, я дуже втомилася. — взявши під руку неквапливо пішли до Макса.

Глава друга

По дорозі їх застав літній дощ. Промоклі до самих ниточок і трішки замерзлі вони дібралися до якогось заміського будинку. Ззовні він був настільки розкішний наче палац. Залізні брама вже відчиняла охорона. Їх зустрів розкішний сад. Різноманіття ароматів і квітів вражало. Але роздивлятися зараз не було ні сил ні бажання. Вони попрямували до дверей будинку, де на них вже чекав швейцар, з посмішкою запросив усередину. Макс провів дівчину у вітальню. Вероніка озиралася, любувалася красою. Таке раніше бачила тільки у фільмах.

— Зачекай зараз принесу сухий одяг, — швидко побіг по сходах вгору. Через декілька хвилин. — Ось тримай, ця сукня має тобі дуже личити. Ходімо проведу. Переодягайся та виходь я зачекаю тут.

— Дякую, я швиденько. — швиденько прошмигнувши в кімнату. — Яка краса, — з подивом, ледь чутно прошепотіла. І ця сукня, мабуть вартує як моя річна зарплатня. Хоч би не зіпсувати. — обережно одягнула сукню, смарагдового кольору. — визирнувши за двері, — Допоможеш? — запитавши в хлопця, впустила його всередину. Він обережно застібнув блискавку. Мовчки простягнув фен. Швиденько висушивши волосся. Випорснула з кімнати. Повернувшись у вітальню, на її здивування, там сиділа пара чоловік і жінка, — Це мабуть його батьки — промайнуло в голові. Тільки но хотіла представитися.

— Мамо, Тато, знайомтеся це Вероніка. Ми підемо на гору, якщо ви не заперечуєте, хотіли б поспілкуватися на одинці. — впевнено промовив Макс, тримаючи її руку.

— Максиміліан, будь те так ласкаві, залишитись ненадовго на каву. — промовила мама.

Він подивився на Ніку, яка ледь помітно кивнула головою.

— Добре, Мамо, але тільки недовго. — промовив хлопець, провівши дівчину в їдальню.

На столі вже чекала ароматна кава.

— Вероніка, звідки ви? Працюєте? Ми з вами не зустрічалися? — почала засипати питаннями Ізабелла, батькові стало трохи не зручно. Перебивши дружину. — Кохання моє, не тисни на дітей. Це перша зустріч, сподіваюся ще поспілкуємося. — поцілував її руку.

— Не хвилюйтеся все добре. У вас розкішна дружина. Я з цього містечка, все дитинство прожила з батьками. Потім вступила до інституту. І зараз працюю офіціанткою, в одному з елітних ресторанів, цього неймовірного міста. Сама оплачую своє житло. — зробила декілька ковточків, спостерігала за реакцією. На здивування для неї, батьки переглянулися, а потім, з щирою посмішкою схвально кивнули головами.