Небезпечна Спокуса: Магічне Кохання - Спокуслива Відьмочка

Деякий час ще поспілкувалися. Розпрощавшись з батьками попрямували нагору. Макс завів Ніку до себе в кімнату замкнувши двері на замок. Побачивши схвильований погляд дівчини, поспішив заспокоїти.

— Не хвилюйся красуня, це від батьків. Тим паче що я пообіцяв. Розумію що в сучасному світі це не доказ, але я тримаю своє слово. — повільно вклав ключ в її тендітну долоню. — у будь-який час, Вероніка, тримай. — видихнув з полегшенням присів на ліжко, задумливо дивився на дівчину.

— Я розумію твою маму, вона хвилюється за тебе, тому так ретельно ставиться до знайомства. — підійшла повільно до нього присівши поруч.

— Еееемммм як би тобі так сказати, ти перша кого я познайомив з батьками. От йолоп, нащо я це кажу. Пробач я не можу тверезо думати і контролювати себе поруч з тобою. — промовивши поспішив встати, швидким кроком попрямував до вікна, відчинивши декілька хвилин стояв мовчки.

— По перше, ти дійсно мені дуже подобаєшся, я безтями від тебе з першого погляду. — декілька швидких вдихів і видихів. — По друге, з приводу сьогоднішньої ситуації. Ти взагалі знаєш хто ти? Тобі щось розповідали батьки або рідні? — запнувшись чекав на відповідь.

— Якщо чесно то ні, — трішки зібравшись з думками насилу видавила з себе. — І що вони мали мені розповісти? — продовжила вона, підійшовши до нього ближче.

— Ти чарівниця Вероніка, наймогутніша з усіх кого я знав. Я розумію що це складно усвідомити, але магія існує і в реальному світі. Повір, я знаю про що кажу — Взявши за руки тонув в її очах. — Я відповім на будь-яке твоє питання, все що побажаєш дізнатися. І ще одне, — зробивши паузу — я тебе усьому навчу, якщо дозволиш. Я розумію потрібен час, я не буду квапити. Чекатиму скільки потрібно.

Ніка була розгублена. Простоявши декілька хвилин, прокручуючи слова в голові. І все що сьогодні трапилося. Швидко стиснувши руку побігла до дверей, встромивши ключа, збиралася відкрити і бігти куди очі дивляться. Сердце калатає скажено, слова в голові не дають спокою. Але зупинилася, не зробив оберт, залишила в свердловині. Обернулася і підійшла до ліжка, присівши, впала на пухку ковдру. Декілька хвилин з заплющеними очима. Перевернулася на живіт, побачила що хлопець стояв біля вікна, дивлячись у зоряне небо. Заспокоївши дихання і скажене калатання серця, підійшла до нього. Поклавши голову йому на плече, проронила тяжкий видих.

— Макс, чи правильніше Максиміліан. Пробач мене, я не можу більше залишатися тут. Мені потрібно додому, і все обміркувати. Вибач я піду, обіцяю ми обов’язково побалакаємо про це, але не тут і не зараз. — Діставши з сумочки аркуш для нотатків. Каліграфічним почерком залишили свій номер. Попрямувала до дверей.

— Зачекай, я проведу. І так, для тебе Макс, як і для небагатьох інших. — повернувши ключ відімкнув замок. Відкрив двері пропускаючи дівчину вперед. Узявши за руку допоміг спуститися зі сходів. — зачекай я візьму парасольку про всяк випадок. — Скоро повернуся, — попередивши батьків вийшли назовні.

Біля входу вже чекало авто. Як справжній джентльмен відкрив дверцята, допоміг Ніці присісти. Захлопнувши. Обійшов авто присів поруч.

— Яка в тебе адреса? Не хвилюйся без запрошення не з’явлюся — засміявся, намагаючись розрядити атмосферу, побачивши її посмішку, зрадів. Машина почала свій рух. Деякий час їхали мовчки. Наважився перервати тишу. — Дай свій телефон будь ласка. — взявши в руки щось почав клацати. — Ось мій номер, дзвони у будь-який час і в будь-якій ситуації.

Хвилин через п’ятнадцять, були на місці. Макс поспішив допомогти Вероніці вийти.

— Солодких снів чарівниця. — З посмішкою промовив, затримавши хоча б на декілька секунд її тендітну руку.

— Дякую за все, на добраніч Макс. — пролунало з медових вуст Ві, подарувавши теплий, ніжний цілунок в щічку. Попрямувала додому.

— Оце так день видався, — увійшовши в квартиру, зняла підбори, видихнув з полегшенням. Попрямувала у ванну кімнату. Зняла макіяж, прийняла гарячий душ. Перевдягнулася в шовкову піжаму, вляглася на ліжку. Деякий час лежала загорнувшись в ковдру, дивлячись у стелю. Прокручуючи сьогоднішній день як на повторі. Повернувшись набік, солодко засопіла гарненьким носиком, поринувши в країну сновидінь.

Прокинувшись рано вранці, дівчина поспіхом одягнулася, зібрала речі і квапливо вийшла з квартири. На дворі вже чекало таксі. Сіла в авто і попрямувала на навчання. Дорогою вона дивилася у вікно, Але думки були заняті вчорашніми подіями. Час в дорозі швидко спливав, ось вже на місці. Вийшла з авто і граціозною ходою увійшла всередину. Швидко дібравшись класу. Їй здавалось ніби все місто вже знає про вчорашній інцидент. Але це було тільки в її думках. Заняття давалися сьогодні неймовірно важко. Нарешті цей неймовірно тяжкий день скінчився. Закинувши речі додому, поспішила на свою зміну в ресторані. Не встигла вона увійти в кімнату для персоналу, як на неї вже чекав Артем. Одразу накинувшись на Ві з питаннями.

— Привіт булочка солоденька, з тобою все гаразд? Він тебе не скривдив ? Як все пройшло? Що робили? Розповідай! — майже на одному диханні, тараторив.

— Вдиииих, Виииидих, — протяжно проронила з вуст, — Спокійно, не хвилюйся, все добре, пізніше розповім. Наша зміна вже почалася, хутчіш рушаємо до зали. —промовила Ніка. Зав’язавши фартушок, вибігла. В коридорі наштовхнулася на Директора.

— Упс, Вибачте будь ласка. Я ненавмисно — опустивши очі, — Надалі буду уважніше. Оминаючи стороною, обережно просувалася до дверей.

— Стій! — рішучим голосом, схопивши за зап’ястя, затримуючи. Зайдеш до мене після зміни, я чекатиму. Є серйозна розмова. — відпустив.

Немов блискавка вискочила до зали. Підхопивши тацю, пройшлася поміж столиків. Зібравши замовлення, попрямувала до баристи.

— Це не тиждень, а казна що. — Буркнула. — я так більше не витримаю. Ще й до директора сьогодні йти, ну налетіла на нього, що з того? Одразу на килим чи що? — нервовий видих. Товариш натираючи посуд, кинув короткий погляд у бік подруги. Тільки но збираючись щось сказати. — не слова більше. — фиркнула, зробивши жест, рукою, попрямувала далі. Ось нарешті перша перерва. Присівши за стійкою.