Небезпечна Спокуса: Магічне Кохання - Спокуслива Відьмочка

Глава сьома

Приготувавши разом неймовірні обідні страви, приступили до трапези. Смачно втамувавши голод, переодягнувшись, вирушили на прогулянку. Блукаючи містом, милувалися краєвидами та один одним. Відчувши себе знову дітьми, дуріли. Фотографувалися і знімали відео, своїх щасливих моментів. Не підозрюючи що зовсім скоро їх життя зміниться. День добігав кінця. Вероніка і Макс, немов діти, були щасливі та закохані. Захід сонця проводжав їх останніми промінчиками. Даруючи насолоду. Перші зірочки на небі зустрічали їх . На дворі ставало прохолодно. Макс накинув Вероніці на плечі свою шкіряну куртку. Вони не мали бажання сидіти в авто, тому й надалі в обіймах продовжували прогулянку.

На горизонті почав з’являтися місяць. Хмари згущалися над ними. В небі все більше збиралося чорних круків та кажанів. Домашні тварини які вільно гуляли, почали розбігатися по домівках. Сьогодні була кровава повня. Це явище було рідкістю для їх місцевості. А отже буде щось погане. Макс вже бачив таке раніше.

— Коханий мені страшно. — промовила Ніка, притиснувшись міцніше до нього. — Дивись починається гроза.

Блискавки хаотично рухалися по дивоколу, утворюючи вирви.

— Не хвилюйся все буде добре. Але нам потрібно їхати додому. Я вже викликав авто. Сьогодні до мене. Батьки поїхали у відрядження. Тому, треба придивитися за будинком. — полонив в обіймах, чекаючи авто.

Через декілька хвилин, вони сіли і рушили додому. Через пів години вони були вже на місці. Останні погляди у небо. Нажаль нічого не змінилося. Або на щастя. Зайшовши в середину, влаштувалися у вітальні. Пригубивши по пару ковточків вина спілкувалися.

— Кохана моя, маленька моя. Я не хочу тебе лякати, але — запнувшись, нервово протираючи руки. — але я мушу тобі це розповісти. Те що ти бачила сьогодні. Нічого хорошого не передвіщає. Усюди, де я таке бачив, завжди траплялося щось погане. Сподіваюся що цей раз буде винятком. Нам потрібно починати багато тренуватися — безупинно розповідав. Кидаючи погляд у вікно. — у нас є тиждень на підготовку всього необхідного, для початку тренування. І ще два тижні — присів поруч, обійнявши. — у кращому випадку три тижні для тренування. І нам необхідні ще люди. Але не звичайні, а такі як ми.

— Це все зрозуміло, але що саме трапиться? До чого готуватися? — з ноткою суму в голосі, промовила Ві.

— Як би це сумно не звучало, але я не маю відповіді. Кожен раз по різному. Але точно можу сказати тільки одне. Нічого хорошого, за весь час, ніколи не відбувалося. А зараз вибач, піду зроблю каву. І ще потрібно сповістити батьків. Не сумуй красуня, скоро повернуся.

— Так точно, коханий — зробивши відповідний рух рукою. Намагаючись приховати хвилювання.

Макс попрямував на кухню. В цей час Вероніка роздивлялася книжкову шафу. У пошуках хоч якоїсь інформації. Повільно проводячи рукою по корінцям, ненароком щось натиснула. Почувся звук механізму. Шафа повільно роз’їхалася по сторонам. Відкриваючи таємний прохід.

— Коханий, ти скоро? Поквапся будь ласка. — доволі голосно покликала його.

— Що трапилося? З тобою все гаразд? — блискавично опинившись поруч.

Макс закляк від подиву. Проживши тут деякий час, ніколи не знав про це. Узявши за руку. Потихеньку спускалися сходами. Всередині на них чекало дещо нове. По центру кімнати стояв стіл. По периметру шафи. Багато книжок, пляшечок з зіллями. А по центру знаходилася одна, відрізнялася від інших. На ній був дивний замок. Якісь невідомі символи і незвична форма щілини. У вигляді місяця.

— Ти знаєш що це за мова? — проводячи рукою по випуклим символам, запитала Вероніка.

— Ні, вперше бачу. Але, гадаю що серед цих книжок, має бути відповідь. Зараз пошукаємо. — повільно підійшов до шаф почав шукати.

Раптово місячне сяйво потрапило на стіл. Відбившись від нього потрапило на ланцюжок Вероніки. Він засвітився, раптово одна з книжок також засвітилася.

— Ти, ти, ти це бачив ? — насилу ледь видавила з себе Ніка.

— Так кохання моє. Бачив. — діставши ту книгу поклав її на стіл. — ті самі символи. А отже — при обійняв позаду, поцілувавши в шию. — А отже, будемо шукати інформацію.

Макс почав розгортати книгу, стародавні листи, пусто, хоча на деяких сторінках, де-не-де залишався натяк на те, що колись тут був текст. Вероніка роздивлялася шафу. Проводила рукою, по символам, в надії, що буде так само, як і з книжками. На превеликий жаль, цього не трапилося. Повернувшись до коханого, почала придивлятися. Але нічого не проявлялося. Ніка вирішила взяти книгу до рук. Щоб краще зрозуміти як її прочитати. Тільки-но торкнувшись, раптово почав з’являтися текст. Незважаючи, на те що, ззовні це були зовсім незрозумілі символи. Всередині текст був мертвою латинською мовою. Прогортавши декілька сторінок, знайшла ідентичний малюнок. Та сторінці був текст. Звісно ж що все не так просто як хотілося б. Чергова загадка.

«Cum circulus in caelo surgat, porta aperiet. Nisi lux velum aperire potest. Ipsa clavis est. Haereditaria, splendida, insolita, porta patebit. Amor et quod intus est, vincere poterit quod de abysso venturum est.»

Прочитавши це латинською, почала перекладати дослівно.

«коли кроваве коло підніметься в небі, відкриється портал. Тільки світло зможе відкрити вуаль. Вона – ключ. Спадкове, блискуче, незвичне, відчинить браму. Кохання і те що всередині, зможе побороти те що прийде з безодні. »

— Хмммм, що ж це може означати? Ти щось розумієш коханий? — запитала.

Не все, але так. Кроваве коло — це сьогоднішня кровава повня. Портал – це ті вирви, які ми бачили. Світло вуаль відкрило. Ми знайшли книгу і не тільки. Вона – ключ. — взявши за руку поцілував. — ти не тільки ключ до мого серця. Мабуть буде ще багато речей, до яких ти будеш ключем. Ти неймовірна моє кохання. Спадкове, блискуче, незвичне – ось над цим, треба поміркувати. Але одне ми знаємо точно! Всередині те що нам допоможе. Потрібно шукати.