Підкорена босом - Аманда Рід

Сьогодні я вирішую випити каву перед тим як поїхати до супермаркету за продуктами. Увечері у нас з Андрієм важливий захід. Він запросив моїх батьків, щоб офіційно познайомитися та відкрито оголосити про нашу вагітність.

Через хвилювання та майбутню подію в мене розболілася голова. Я впевнена, що Андрій зможе зачарувати моїх батьків, але все одно душа не на місці. А чому так, я дуже скоро дізнаюся.

Вирішивши трохи відволіктися, я заходжу в першу кав'ярню, яка трапляється мені на шляху.

У кав'ярні затишно та тихо. Це мені допомагає трохи заспокоїтись. Я замовляю капучино та займаю столик біля вікна, щоб спостерігати за перехожими.

Сидячи за столиком, я помічаю, як повз мене проходять люди, кожен зі своїми турботами та справами. Капучино зігріває мене зсередини, і я починаю відчувати, як тривога трохи відпускає.

Раптом бачу знайому постать. Це моя колишня колега Ганна, з якою ми давно не спілкувалися. Вона заходить у кав'ярню і, помітивши мене — широко посміхається. Підійшовши, лізе обійматися і потім сідає за мій столик.

— Як давно ми не бачилися! — вигукує Ганна. — З того дня, як ти звільнилася! До речі, чому?

На мить, мені здалося що я навіть трохи сумувала за цією невгамовною жінкою, але це відчуття триває лише секунду, адже в іншу секунду я згадую яка вона нестерпна пліткарка. І якщо я розповім справжню причину свого звільнення — боюсь почнеться Армагедон.

— Привіт, Ганно, — відповідаю я, намагаючись приховати свої справжні емоції. — Так, справді давно не бачилися. Звільнилася, бо хотіла зайнятися чимось новим.

Ганна скептично підіймає брову, але нічого не каже. Натомість вона змінює тему і починає розповідати про свої останні новини. Я слухаю її не дуже уважно, киваючи в потрібних місцях і вдаючи, що мені цікаво.

— Знаєш, я нещодавно почала ходити на йогу, — каже вона з ентузіазмом. — Це так розслабляє та допомагає тримати себе у формі!

— Це чудово, — відповідаю я, намагаючись звучати щиро. — Я теж думала спробувати щось таке…

Ми продовжуємо розмову, і я поступово починаю почуватися більш спокійно. Ганна розповідає про свої нові захоплення і навіть про те, як вона зустріла своє перше кохання на якомусь заході. Якоїсь миті я розумію, що час летить непомітно, і моя голова більше не болить.

— До речі, а ти що маєш нового? — несподівано питає Ганна. — Як життя після звільнення?

Я замислююсь на мить і відповідаю:

— Все добре, Ганно. Я знайшла нову роботу, займаюся тим, що насправді люблю.

— Так, це чудово, коли ти любиш свою роботу. А у нас в офісі все по-старому. Хоча, коли ти звільнилася, у нас трапилися дуже значні змінення. Дуже багато звільнень. Бос наче сказився! 

— Сподіваюся, тебе не звільнили? — кидаю іронічно та одразу себе відсмикую. Не треба бути поганою, я не така.

— Ні, мене поки що тримають, — сміється Ганна. — Але хтозна, що буде далі…

Ми обидва сміємось.

— Андрій Ігорович безжально викинув Робчика та Карину, уявляєш? — продовжує вона.

— Ні, не уявляю, — вирівнюю спину і повністю концентруюся на її словах.

Як таке можливо? Після того як я звільнилася, ми не підіймаємо тему офісу, але мені навіть і на думку не могло спасти, що Андрій їх зробить.

— Так, — незворушно продовжує Ганна. — Андрій Ігорович позбавив їх акцій й того ж тижня розірвав усі стосунки з Тарасом. Ти уявляєш? Ми так довго чекали на цей проєкт, а Андрій Ігорович усе зніс під нуль.

— Неймовірно, — вимовляю я, намагаючись осмислити почуте. — Але чому він так зробив?

Анна знизує плечима, явно насолоджуючись моїм подивом.

— Ніхто точно не знає, але ходять чутки, що це було пов'язано з якимись внутрішніми конфліктами та розбіжностями щодо стратегії компанії. Щоправда, є неофіційні чутки…

— Це які? — чомусь починаю напружуватися.

Невже інформація, що мене хотіли зґвалтувати вийшла в люди?

— Говорять Андрій Ігорович, Робчик та Тарас не поділили жінку, — наближається до мене та нашіптує:  — Але тут не в Карині справа. Тому що і вона вилетіла з офісу як пробка шампанського у новорічну ніч.

Звичайно, справа не в Карині… Справа в мені. Андрій через мене обірвав усі зв'язки… але чому він не зізнався про це? Чому приховав? 

— Цікаво, хто ж та загадкова жінка? — питаю я, намагаючись приховати хвилювання.

— Ніхто не знає, — відповідає Ганна, знизуючи плечима. — Але кажуть, що це була якась інтрижка, яка дуже вплинула на атмосферу в офісі. 

Я намагаюся не видати своїх емоцій, хоча всередині все вирує. Якщо ця історія випливе назовні, це може сильно вплинути на моє життя та стосунки з Андрієм.

— Ну, офісні інтриги завжди були сповнені таємниць та загадок, — намагаюся відбутися жартами, сподіваючись перевести розмову на іншу тему. — Давай краще повернемось до твоїх новин. Ти казала, що почала ходити на йогу?

Анна посміхається і починає розповідати про свої нові захоплення, і я з полегшенням зауважую, що розмова плавно йде в безпечніше річище. Ми продовжуємо розмовляти, але думки про те, що сталося в офісі, не залишають мене.

Коли наша зустріч добігає кінця, я почуваюся трохи легше, але все одно тривога не йде повністю. Прощаючись з Ганною, я обіцяю собі розібратися в цій ситуації та поговорити з Андрієм, як тільки випаде можливість.

— Було приємно побачитись, — каже Ганна, обіймаючи мене на прощання. — Сподіваюся, наступного разу зустрінемося та ще потеревенимо. Розкажеш про себе…

— Взаємно, Ганно, — відповідаю я, намагаючись посміхнутися. — До скорої зустрічі.

Я виходжу з кав'ярні та прямую до паркування. Попереду важливий вечір, і я маю бути в кращій формі. Але перш ніж я зможу повністю зосередитися на майбутньому заході, мені потрібно розібратися з тим, що трапилося в офісі та чому Андрій приховав ці деталі від мене.

З цими думками я викликаю таксі та все-таки їду до супермаркету, намагаючись зосередитись на поточних завданнях та підготовці до вечора. На мене чекає дуже багато справ…