Підкорена босом - Аманда Рід

Андрій

Я вирішив зробити сьогодні Лізі пропозицію та повірте цей крок мені не дуже легко дався. Ні, я впевнений у своїх почуттях до неї. Я шалено люблю цю неймовірну дівчину. Вона все чого я можу бажати. Вона мати моєї майбутньої дитини. Але все одно всередині якесь хвилювання бентежить мене. Можливо тому, що я дурень і так довго тягнув із цим кільцем?

Я довго обмірковував, як краще зробити цю пропозицію, щоб вона запам'яталася нам обом на все життя. У голові миготіли тисячі різних сценаріїв, але я вирішив довіритись своєму серцю та зробити це так, як відчуваю.

Вчора коли Ліза запитала мене про компанію і що трапилося з її колишніми акціонерами, мені довелося опустити левову частку правди й розказати тільки те, що їй потрібно знати.

Ну не стану ж я говорити їй, що злетів з котушок, звернувся до професійного маніяка, щоб той замкнув Роба та Тараса в ангарі на периферії міста і гарненько налякав, а потім ще декілька пальчиків зламав…

Ні, такі подробиці налякають мою дівчинку. Тому я сказав, як сказав.

А потім у мене в голові стрельнула думка: ми ще не одружені! У нас через три-чотири місяці народиться дитина, а я тягну бідолашного котика за пухнасті бубонці й досі не зробив Лізка своєю офіційно!

Вранці я вирішив виправити цю ситуацію, а на вечір замовив ресторан.

Таким чином я виявився навпроти дверей до ювелірної крамниці.

Сліпуче яскрава зала зустрічає мене запахом дорогих парфумів і не менш сліпучою посмішкою дівчини консультанта.

— Доброго дня, вітаю вас у нашому магазині! Чим можу допомогти? — мелодійним голосом питає вона.

— Мені потрібна особлива каблучка, — відповідаю я.

— Звичайно, ми маємо чудовий вибір, — вона вказує на вітрину з кільцями, що сяють у світлі ламп. — Яку подію ви плануєте?

— Я збираюся зробити пропозицію, — зізнаюся я, відчуваючи легке хвилювання.

— О, це чудово! — усміхається вона ще ширше. — Дозвольте запропонувати кілька варіантів.

Вона починає показувати каблучки, одна красивіше за інші. У мене розбігаються очі, але я намагаюся зосередитись. Хочу вибрати не просто красиве кільце, а те, що відображатиме наше кохання.

— Ця каблучка з діамантом у центрі символізує чистоту та вічність, — каже вона, показуючи мені витончене кільце з великим каменем.

Я уважно розглядаю його, але щось усередині мене говорить, що це не те.

— А це кільце із сапфіром, який символізує вірність та мудрість, — продовжує вона, показуючи інше.

Сапфір гарний, але теж не те.

— Чи є у вас обручки зі смарагдом? — раптом питаю я, згадуючи, як Ліза розказувала мені, що захоплюється цим каменем.

— Звичайно, одне з наших найкращих, — консультант дістає з вітрини каблучку з великим смарагдом, оточеним дрібними діамантами.

Я дивлюся на нього і розумію — ось воно. Ця обручка чудово відображає нашу історію, нашу любов...

— Ця обручка ідеальна, — кажу я, посміхаючись. — Я беру її.

— Відмінний вибір, — відповідає дівчина, пакуючи кільце в невелику оксамитову коробочку.

З кільцем у кишені я виходжу з магазину, відчуваючи, як серце б'ється швидше. Ще раз відкриваю коробку і розглядаю ювелірний витвір мистецтва.

Так, ця обручка буде мати чудовий вигляд на пальчику моєї улюбленої дівчинки.

Тепер залишилося лише дочекатися вечора і зробити цю пропозицію. Моя голова сповнена думок і водночас я впевнений, що все пройде чудово. Сьогоднішній вечір стане початком нашого нового життя разом.

— Вітання вам!

Знайомий голос застає мене зненацька і стиснувши коробку в кулаці, машинально ховаю її в кишеню піджака.

— Я ніколи не зможу тебе нормально сприймати у діловому костюмі, Ендрю, але побачити біля ювелірки…

Підіймаю голову і бачу свого побратима. Кріпер не змінюється. Все такий же похмурий, у чорному одязі, руки сховані в кишені, на голові кепка.

— Погоджуюся, — розпливаюся в посмішці та вдягаю сонцезахисні окуляри. — Ти застав мене за дуже незвичною для мене справою.

— Цяцьки своїй дівчинці вибирав? — кривиться.

— Бери вище! Збираюся зробити пропозицію, — зізнаюся я, відчуваючи, як голос стає низьким.

— Ого, вітаю, — каже він, ляскаючи мене по плечу. — Сподіваюся, вона скаже "так". А я скажу, що втратив єдиного друга.

— Не драматизуй, Максе! Нікого ти не втратив. Наші вилазки раз на пів року залишаються незмінними. Просто тепер ми поміняємо місце дислокації. Будемо в парку з коляскою ходити, — не стримуюсь і починаю голосно сміятися.

— Пішов ти на хрін, друже! — посміхається Кріпер і відновлює крок.

— А ти як сам? — іду поряд із ним. — Здивований тобі бачити у центрі Києва, та ще й на власних двох.

— Колеса в СТО! — невдоволено заявляє він. — Вирішив прогулятися пішки, поки машину лагодять, — відповідає Макс, знизуючи плечима. — Це, звичайно, не те задоволення, що за кермом, але кажуть корисно.

— Так, рух це життя, — погоджуюсь я. — Проте можу підкинути, куди скажеш. Я поки вільний.

— Я сподіваюся, що у тебе не Ламборгіні рожевого кольору, — намагається зачепити мене, негідник такий.

— Ні. Гелік кольору мокрого асфальту, підійде?

— Ну тільки якщо останньої моделі! — посміхається.

— Звичайно, останньої моделі.

— Ні хріна собі! — Кріпер різко зупиняється та дивиться на мене. — Ти блядь депутатом став, чи що? Бачу, що костюм дорогий, але я то думав він на прокат.

Якась дивна поведінка у Кріпера. Він завжди відрізнявся запальним характером, але зараз цей характер покритий товстим шаром нервозності.

— Та кинь ти, Максе, — посміхаюся я. — Просто така робота, доводиться одягатися по-діловому. А ось ти щось нервовий сьогодні, все гаразд?

— Та все нормально, просто турбот багато, — відповідає він, але видно, що щось його дійсно турбує.

— Тебе підвезти? — все-таки наважуюсь перепитати. — Мені не важко, якщо що.

— Так... — відповідає через кілька секунд роздумів. — Ти як? Зайнятий взагалі? З тебе боржок, а мені треба заскочити в одне місце дещо за ким поспостерігати. У тебе тачка непомітна…