Підкорена босом - Аманда Рід

Я посміхаюся, відчуваючи, як моє серце б'ється з його унісоном. Андрій підхоплює мене на руки та обережно притискає до стіни. Вода продовжує стікати по наших тілах, це неймовірні відчуття.

Наші тіла з'єднуються, член повільно штовхається, розкриваючи мене зсередини і я відчуваю, як хвиля насолоди накриває нас обох. У цей момент усі тривоги та турботи зникають, поступаючись місцем чистій насолоді та любові. Ми рухаємося в унісон, насолоджуючись кожною хвилиною, і я розумію, що нічого прекраснішого і важливішого в моєму житті вже не буде.

— Якби не робота, то взяв би тебе ще і на ліжку, — гарчить мені в губи. Захоплює нижню та прикушує її. — Моя! Тільки моя!

— У вечері візьмеш! — обіцяю йому, бо розумію що мені мало.

Андрій збільшує амплітуду, і я повільно плавлюся. Так, я саме цього хотіла. Хотіла горіти та плавитись у його сильних руках.

Я 1- його, а він безперечно мій!

Ще кілька глибоких гучних поштовхів і я стогну від оргазму. Схопивши мене за сідниці, Андрій фінішує другим.

Коли хвиля задоволення врешті-решт відпускає нас, Андрій ніжно обіймає мене, наше дихання поступово заспокоюються. Ми стоїмо під струменями води, насолоджуючись теплом та близькістю один до одного.

— Я люблю тебе, Лізок, — каже він, дивлячись мені в очі. Ніжно гладить по щоці.

— Я теж тебе люблю, Андрію, — відповідаю я, почуваючись найщасливішою жінкою на світі. Ми залишаємося в цьому чарівному моменті ще деякий час, насолоджуючись усвідомленням того, що попереду на нас чекає ще багато таких незабутніх спалахів пристрасті.

***

Ми виходимо з душу, і я відчуваю, як усередині мене росте тепло та задоволення. Накинувши халати, ми прямуємо на кухню, щоб разом поснідати та обговорити плани на день. Андрій готує для нас каву, а я нарізаю фрукти, запамʼятовуючи кожен момент, проведеним разом. А скоро нам буде на одного більше…

— Сьогодні у мене зустріч із новими партнерами, — починає Андрій, наливаючи кави у наші чашки. — Але після обіду я вільний і думаю, ми могли б прогулятися парком.

— Звучить чудово, — відповідаю я, посміхаючись і подаючи йому тарілку з нарізаними фруктами. — А я планувала зайти до магазину дитячих товарів та подивитися, що там є цікавого для нашого малюка.

Андрій сідає навпроти мене і ми починаємо снідати, обговорюючи наші плани на день. Я відчуваю, як він уважно слухає кожне моє слово, це сповнює мене почуттям спокою та впевненості.

Після сніданку Андрій прямує до свого кабінету, щоб підготуватися до зустрічі. Я ж вирушаю до спальні, щоб одягнутися і зібратися для походу по магазинах. Коли я виходжу зі спальні, Андрій уже готовий до виходу. Він підходить до мене, міцно обіймає та ніжно цілує.

— Бажаю гарного дня, мій коханий, — кажу я, заглядаючи йому в очі. — І не забудь про наше вечірнє побачення у парку.

— Звісно, ​​не забуду, — усміхається він у відповідь. — До вечора, кохана.

Ми прощаємось, і я вирушаю до центру міста. У магазині дитячих товарів я гублюся в різноманітті вибору: милі костюми, іграшки, книги... Все це викликає у мене шквал емоцій та радості. Я вибираю кілька іграшок, уявляючи, як наше маля гратиме з ними.

Коли я повертаюся додому, Андрій уже чекає на мене. Ми обіймаємось, потім він допомагає мені розібрати покупки. Вечір настає швидко, і ми виходимо на прогулянку до парку, насолоджуючись свіжим повітрям та тихими розмовами.

— Знаєш, Лізок, — каже Андрій, коли ми сідаємо на лаву біля фонтану. — Я думаю, нам варто розпочати планувати не лише дитячу кімнату, а й наше майбутнє загалом. Можливо, ми могли б подумати про переїзд у більш просторий будинок?

— Це чудова ідея, — відповідаю я, відчуваючи, як усередині мене розпалюється хвилювання. — Я завжди мріяла про будинок з великим садом, де наш син міг би грати та рости на свіжому повітрі. А перед будинком я посаджу величезну клумбу…

— А трохи згодом, наша донька допомагала б тобі там вирощувати троянди.

— Донька? — я настільки захопилася фантазіями, що, здається, упустила щось головне. — Адже у нас син буде…

Андрій посміхається і відкидається на спинку лави.

— Спочатку син, а збудуємо дім, з'явиться й донька. Чи ти проти? — повертає до мене голову і приспускає сонцезахисні окуляри.

— Я? — кілька разів кліпаю очима. — Ні я не проти. Я завжди хотіла, щоб у мене народилося двоє дітей: хлопчик та дівчинка…

Андрій поправляє окуляри та, опустивши руку на моє коліно, загадково посміхається. Є щось незвичайне у цій посмішці. Може, наші бажання збігаються? Це був би найнеймовірніший збіг…