Підкорена босом - Аманда Рід
— Ні, — кажу я, відчуваючи, як адреналін починає розливатись по тілу. — Я хочу бути там. Швидше за все, ми просто розіграємо «комедію».
— І все? — звучить засмучений тон. — Цивільне життя зробило з тебе ганчірку, Ендрю. Зрозуміло, чому кожна погань хоче об тебе ноги витерти.
— Як скажеш, Кріпер, але за язиком слідкуй, — тихо підводжуся з ліжка. — Чекаю, коли тебе поглине цивільне життя.
— Іди до біса, Ендрю зі своєю цивілкою. Але я радий, що ти подзвонив мені, — скидає виклик.
— Псих, — пирхаю собі під ніс, посміхаюся.
Поцілувавши Лізу в скроню, виходжу зі спальні.
Отримавши координати, я швидко надягаю куртку та прямую до виходу. Надворі вже темно. Відчуваю, як усередині плескається адреналін. Спілкування з Кріпером відкинуло мене на чотири роки назад. Тоді ми з ним вперше зустрілися. Це було під кінець війни… під час деокупації Мелітополя.
Заводжу машину і прямую до вказаного місця. На всі сто відсотків готовий зустрітися зі своїми як виявилося тупими, не знаючи меж, знайомими й зробити все, щоб вони ніколи не зʼявилися в нашому з Лізком майбутньому.
